Проповідь у неділю четверту після П'ятидесятниці
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні ми читаємо Євангелію від Матвія про сотника, очевидно, офіцера римської армії, загарбницької армії, який приходить до Ісуса Христа і просить, щоб Ісус Христос зцілив його слугу. Місце в Євангелії досить таке цікаве, місце досить важке для розуміння. І ще більше нерозуміння це чудо викликало в тих людей, які оточували Ісуса Христа. Тому що Ісус Христос, Спаситель, Месія, Який прийшов встановити новий порядок, якого очікували ці люди, зціляє хлопця цього сотника, римлянина. Людини іншої віри, іншої культури, який не був юдеєм, який, можливо, прийшов з далеких країв. І ось Ісус Христос зціляє хлопця цьому чужинцю, цьому солдату. Звертається до Ісуса Христа і просить: "Зціли його!". Ісус Христос готовий іти до нього додому, але офіцер каже: "Не треба йти, я сам людина під владою, я сам даю команди, я знаю, що Тобі варто дати лише команду!". І Ісус Христос каже: "Я ще не бачив такої віри в усьому Ізраїлі".
Де тут віра? Де тут зерно істини, яке Ісус Христос побачив? Ми перечитуємо цей уривок і дуже часто залишається загадкою, що має на увазі Ісус Христос? Що в поведінці цього сотника є ознакою віри? Перше, що спадає на думку, це те смирення: я людина під владою, я корюся Тобі, сотвори чудо, спаси цього хлопця. Але є ще щось, ще щось, не завжди нам помітне у цьому уривку. І тільки багато-багато разів перечитуючи його, ми можемо це побачити. Тому так важливо читати Святе Писання.
Якби Ісус Христос пішов туди, якби Ісус Христос сотворив це чудо, якби Ісус Христос сотворив це чудо якомусь юдеєві чи самаритянину, що би ще було? Що б ще сталося? Що ми ще читаємо в інших чудах, які описані в Євангеліях від Матвія, від Марка, від Луки, від Іоана? Було б багато запитань. А чому Ти твориш чудо в суботу? А чиєю владою Ти це робиш? Ще якісь каверзні запитання про пророцтва, про зміст Святого Писання, а звідки Він прийшов, а хіба це не син теслі, якого ми знаємо, а чому Він тут не може сотворити чудо?? Багато інших запитань. Чого не було в цього сотника, сотник прийшов, як чистий лист і став перед Ісусом Христом.
І ці всі запитання дуже часто людям не дозволяли побачити Месію. Всі ці запитання, бажання допитатися, виконати якісь правила, за якими люди звикли жити, і які дадуть побачити Месію, наблизитись до Нього, якась гордість - показати свою ерудованість, як вони знають Святе Писання, і хто це такий тут прийшов десь там з Галилеї і буде нам вказувати? Зараз ми Його поганяєм, зараз ми Йому зробимо екзамен. Оце все те, що не давало людям почути це Слово Євангельської проповіді. Це і та гордість, і та забобонність, і те невігластво одночасно, які і нам часом не дають навернутися до Господа.
Ми - християни, ми так себе називаємо, ми приходимо в церкву, але, на жаль, і ці звички нам притаманні. І так само нам багато що в нашому духовному житті стає перепоною у тому, щоб ми навернулися до Господа.
Приклад. Є таке уявлення, старозавітнє, що жінка сорок днів є нечистою після народження дитини. І на сороковий день вона приходить, щоб священник прочитав над нею молитву. Колись люди звикли хрестити дитину якомога швидше, тобто, до сорока днів. І за старозавітнім уявленням, так як жінка не чиста, їй не дозволено заходити в храм, вона чекала на вулиці. Зараз ми вже забули, чому так було, і зараз дітей приносять вже після сорока днів хрестити, але все одно мама стоїть на вулиці! Чому? Ніхто не може пояснити - так повелося! Це те саме, що відбувалося і тоді. Колись було правило, воно мало якесь значення, пояснення, вже стільки часу минуло, що ми забули, чому воно застосовується, і живемо далі. Але це правило заважає нам, тій мамі, наприклад, бути присутньою на хрещенні її дитини.
Ми забули, що ми приходимо в церкву не для того, щоб свічечку поставити, а для того, щоб помолитися. Приходимо для молитви в церкву, а не для того, щоб ставити свічки. Свічка - це символ жертви, символ присутості. І ми про це забули. А що є важливіше - свічка чи молитва? Молитва, звичайно. І ми зараз стоїмо на Літургії, на спільній молитві, ми не стоїмо зі свічками, не ставимо свічки - ми молимося. Співаються псалми, священник читає молитви, це є спільна молитва. Це важливо. Але про це вже забули. Для нас вже важливо просто поставити свічку. То чим ми відрізняємось від тих книжників, тих фарисеїв, тих людей того часу, які, маючи пророків, які віщували прихід Месії, які, маючи Тору, П'ятикнижжя, маючи книгу Царств і інші книги Старого Заповіту, не впізнали Месію, не почули Його Слово, чи не захотіли його чути.
І тому Ісус Христос каже цьому сотнику, що більшої віри не бачив в Ізраїлі. Тому що він прийшов такий, який він є. І він розумів суть, він розумів для чого це все відбувається. Чи ми розуміємо суть, для чого це все відбувається? Чи ми розуміємо, для чого це відбувається - чи Літургія, чи вечірня, чи інші таїнства - чи ми розуміємо, для чого це відбувається? Чи ми бачимо логіку за цим всім? Погодьтеся, що не завжди. Дуже часто ми приходимо на Літургію, нам подобається, як співають, щось ще почитають, батюшка ще щось цікаве розкаже, і пройшов час. Галочку поставили - ми прийшли. Але чи ми розуміємо, для чого ми сюди прийшли? Ми розуміємо, в чому суть нашого віросповідання? І чи так не буває, коли ми зустрічаємося з людьми іншого віросповідання, іншої релігії, нам задають питання, а ми не можемо відповісти? Питають, для чого ви хреститесь? Ну, так, така традиція. А для чого ви приходите в церкву? Ну, так повелося.
Ми не знаємо суті. А з цього все і виходить. Без свідомого, не усвідомлення того, в що ми віримо. І це добре, якщо ще ми пасивні. Якщо ця людина, яка несвідома, яка не знає, в що вона вірить, вона просто пасивна, просто повторює, повторює і все. Але може бути інший шлях, навпаки, ентузіазм, і тоді породжується фанатизм. Ми не знаємо, в що самі ми віримо, але ми вимагаємо від інших, щоб вони вірили. Ми інших тягнемо кудись на службу. Ми інших тягнемо на освячення пасок, вимагаємо від них, щоб вони щось робили, пояснити це не можемо, але ми того вимагаємо. Ще гірше.
Василій Великий, великий отець церкви, святий, який нас вчив, що ми маємо усвідомлювати, маємо розуміти, у що ми віримо, якщо ми не знаємо, у що ми віримо - це шлях до фанатизму.
І такий самий фанатизм ми бачимо у кожному Євангелії - в кожному Євангелії відбувається чудо і відбувається ще якась пуста дискусія, ще хтось підходить і запитує, а чому так, а не так. А чи ти дійсно Месія? А чи мати і батько Твій не був теслею? І ще якісь такі каверзні запитання. Вони так само описані для нас, щоб ми мали цей урок, тому що це не є щось унікальне, це властиво нашій природі: і гордість, і невігластво, і байдужість, це все властиво нам. І не тільки людям нашого віросповідання, але й людям інших віросповідань. Але ми маємо докопатися до суті. Які б не були у нас здібності, яка б не була у нас освіта, але ми маємо докопатися до суті. Чому? Ми маємо розібратися, для чого це все.
Звичайно, не можливо знати всю історію Церкви, не можливо знати всі нюанси Літургії, якісь історичні моменти, деталі, але суть - то треба знати? І тому нам, як християнам, треба постійно розвиватися. Постійно щось освоювати. Постійно кудись рухатися. Більше того, рухатися не в гординю: от я прочитав стільки-то і буду стільки-то знати, зараз я покажу свої знання, але розвиватися з любов'ю. Для того, щоб потім стати опорою для когось, хто біля нас. Для когось, хто задає ці запитання. Можливо, ми не знаємо зараз, але ми зможемо відповісти на ці запитання, як Ісус Христос відповідав на ці запитання. Ми зможемо направити цю людину, тому що ми самі знаємо, куди ми йдемо. Як ми можемо направити когось, коли ми самі не знаємо. І не знаємо, для чого це нам.
Давайте уподібнимося цьому сотнику. Який, можливо, не знав пророків і навіть не чув, що такі є. Який, можливо, не знав, П'ятикнижжя, Тору, можливо, навіть не чув, що такі книги є. Але він розумів суть. Він бачив Хто перед ним. І що відбувається. Відбувається акт любові зціленням. Акт любові до свого ближнього. Цього достатньо.
І нам часом треба звернутися до традиції, щоб розуміти, що таке любов. І нам часом треба звернутися до книги, щоб розуміти, що таке любов. А ще найбільше нам треба звернутися до свого ближнього, щоб розуміти, що таке любов.
Любов тут має бути. Якщо не буде любові - тут не буде дітей, а потім не буде дорослих. А потім взагалі нічого не буде на цьому місці.
Слава Ісусу Христу.
02.07.2023 р.
Написати листа