Проповідь у неділю дев'ятнадцяту після П'ятидесятниці. Про сіяча
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу.
Читаємо притчу про сіяча, про зерно, яке впало при дорозі, на камені, серед терену. В іншому Євангелії ще говориться про птахів, які прилетіли і поклювали зерня. Говориться про те, як по-різному Слово Боже сіється в народі серед людей. Як воно по-різному сприймається, як воно по-різному розуміється і впливає на людське життя, дає плід. Цікава притча.
І все ніби зрозуміло, ясно, красиво, збалансовано. Але не тому вона дається, щоб нам стало ясно, зрозуміло, але щоб задумалися над тим, хто ми є у цій притчі. Як до нас прийшло Слово Боже. Який воно плід дасть. Тому що ми так само щось собою становимо - чи той камінь, чи ту дорогу, чи ту землю з тереном, чи, можливо, і ту добру землю, на якій росте усе.
Ми маємо бути готові прийняти Слово Боже. Ми маємо бути тою доброю землею, яка щось дасть, якийсь плід стократ. А для цього ми маємо себе спитати, хто ми є, розібратися в собі, що ми є і що ми становимо. Де наше місце в цьому світі. Щоб від цієї точки, зрозумівши, хто ми є, ми зробили наступний крок назустріч Господу, почали свій шлях. І для цього і є покаяння. Оце і є підготовка до покаяння - стати і запитати себе: "Хто я є? Чи я ця дорога? Чи я цей камінь? Чи я цей терен? Чи, можливо, я дійсно це поле в терні, який символізує ці клопоти, багатства, задоволення від цього світу, матеріального, яке відволікає нас від спасіння? Можливо, моє життя повне цього всього? Можливо, і я заповнив своє життя всяким непотребом, який відволікає мене від споглядання краси цього світу, від сповідання Божої Слави? Чи, можливо, я ця дорога, людина, яка цікавиться чимось у житті, і мені Слово Боже, проповідь, церковна традиція цікаві, часом я беру участь в Літургії, але поза церквою це не впливає на моє життя. Поза церквою ця віра не живе і не проростає. Чи, можливо, я людина, над якою владарює спокуса, цей диявол. І, можливо, я хочу спастися, але ця спокуса мене тримає - якась звичка, якась залежність, якийсь спосіб життя, який неможливий поза гріхом, я його веду і йду ним, і чим далі я йду, тим більше я заглиблююся в гріх. І ніби розумію, що це погано, і хочу спастися, але... Я оця дорога, на якій так само нічого не росте".
І зрозумівши, ким ми є і яке наше місце у цій притчі, у цьому світі, ми можемо зробити наступний крок. Ми можемо зрозуміти, що нам треба робити далі. Чи виполоти цей терен, чи розібрати каміння на полі і дати прорости Слову Божому. Зробити щось над собою, щоб дати плід перед Господом і людьми.
Я думаю, усі ви спостерігали, мали такий досвід, коли ви можливо, читаєте якесь місце у Святому Писанні, чи, можливо, хтось із вас до воцерковлення чув про церкву, бачив церкву, зустрічав людей, які ходили до церкви, але щось у той момент, коли вперше цих людей зустріли, абу прийшли у це місце, був перший досвід такого духовного сприйняття цього світу, - щось пішло не так, щось здалося занадто дивним, десь на щось не вистачило часу, щось сталося суперечливе, але пройшов якийсь час, життя нас трохи вдарило десь, дало якесь таке сильне випробування, яке нас змінило. І вже трошки випололо цей терен. Життя розкидало це каміння, чи зруйнувало цю дорогу і дало нам піти в храм. І ми слухаємо ці слова вже по-інакшому сьогодні. І ми сприймаємо цю звістку про спасіння по-інакшому. Тому що з'явився інший досвід. Тому що щось прибрало ці бар'єри. Тому що щось змусило нас задуматися над тим, хто ми є, де наше місце. Але це буде не пошук Господа, але вже спроба себе вберегти від цієї небезпеки, від цієї біди.
От не треба доводити до цієї біди. Не треба доводити до цього урагану, який буде зносити всі перешкоди, який буде давати такий болючий урок. Треба самому робити кожен день такий невеличкий крок до спасіння. Кожен день працювати над цим полем, над нашою душею. Чистити його. Готувати його. Не треба думати, що якщо ми зібралися, слухаємо проповідь, приймемо сьогодні Святе Причастя, то зерня вже є коло нас, воно вже росте і дає плід. Це не одне зернятко. Буде багато зернят. Ми кожне маємо прийняти. Кожному маємо дати можливість прорости в нашому серці і нашій душі.
Тому плекаймо це зеренце. Станьмо цим родючим полем, яке дасть плід в стократ. Перед Господом і перед людьми.
Слава Ісусу Христу.
15.10.2023
Написати листа