Проповідь у неділю двадцять сьому після П'ятидесятниці
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу.
Ми читаємо уривок Євангелії від Луки, євангельське зачало, яке також ми читаємо, коли служимо подячний молебень. Уривок, в якому говориться про подяку, про вдячність. Уривок, де приходять прокажені до Ісуса Христа, до Спасителя, шукають зцілення в Нього від своїх недуг, і Ісус Христос посилає їх до священників. І поки вони йдуть до цих священників, вони зцілюються. І тільки один із цих десятьох повертається до Нього і гучним голосом дякує, виражає свою вдячність. Це був самарянин, іноплемінник. Самарянин, який був ненависний іудеям. Самарянин був іншої традиції і Ісус Христос питає, де ж решта, чому тільки цей іноплемінник прийшов подякувати. І каже йому, що "віра твоя спасла тебе!".
Чи ті, які йшли до священників, подумали, що вони самі зцілилися, чи що священники їх зцілили? Чи що воно само так сталося? Навряд чи. Ми так само в житті приймаємо багато чого як належне. А в нашій культурі ще є таке слово "халява", яке взагалі передбачає чудо, чудо безплатності, яке падає нам на голову. І ми забуваємо про цю вдячність. Але вдячність - це одне з найпрекрасніших виражень нашої любові. Подяка. Не тільки, коли ми словом кажемо "дякую", але і ділом, але і своїм ставленням. Через цю вдячність, через подяку ми приймаємо чужу любов. Ми цим самим виражаємо, що я бачу те, що ти для мене робиш, я це ціную, я це приймаю, для мене це важливо, і ти мені також важливий чи важлива, я хочу, щоб ти був частиною мого життя. Оце те, що ми виражаємо через свою подяку, через свою вдячність.
І це те, що виразив цей самарянин. Він прийняв не просто зцілення, він прийняв любов Ісуса Христа до себе, він її зрозумів, прийняв всім серцем. І Ісус Христос, Спаситель став частиною його життя, і Його місія євангельська стала також частиною його життя. Тому Ісус Христос побачив у ньому цю віру, в якій може прорости спасіння.
Так само і ми в нашому житті маємо пам'ятати про вдячність, маємо пам'ятати про те, що не буде між нами любові, якщо не буде вдячності, не буде порозуміння і гармонії, якщо не буде вдячності. І не тільки вдячності на вулиці, коли цього вимагає етикет, наприклад, коли нам притримають двері, чи зроблять якусь послугу, а ми кажемо "дякую!". А ще найбільше вдячності найближчим нашим людям, найріднішим, яким ми забуваємо дякувати - своїм дітям, батькам, чоловікові, дружині. Тому що нам здається, що вони і так знають, вони і так розуміють, що ми їм вдячні, вони і так мають якось зрозуміти, про це здогадатися. Але якраз вони найбільше це слово, цю увагу будуть цінувати. Для них це найбільше значить, ніж для всіх інших, кому ви це слово скажете. І треба пам'ятати про це слово, і про цей жест. Щоб між нами була любов, щоб був закладений цей фундамент єдності в наших родинах, щоб був цей фундамент єдності і в нашій церкві, тому що, погодьтеся, і в церкві ми не часто дякуємо.
Дуже часто ми приходимо і просимо: "Господи, дай мені то, Господи, дай мені це, побережи мене, Боже, спаси мене". Але чи часто ми приходимо і кажемо "дякую"? Чи часто ми кажемо "дякую за все те, що в мене є"? Можливо, це не багато, але воно все від Тебе, дано Тобою, дякуємо Тобі за це. Хоч у нас є в требах подячних молебень, але він значно рідше служиться, ніж всі інші молебні. Але якраз через цю вдячність ми приймаємо Божу любов. Більше того, через цю вдячність ми приймаємо Боже Провидіння, яке б воно не було і куди б нас не вело.
Ми віримо в Боже провидіння, ми його виконуємо, ми є його частиною через цю вдячність. Через вдячність суспільству і народу, який також щось нам дав, яка б наша країна не була пошарпана і бідна, нещасна, але щось таке це суспільство, цей народ нам дали. І щось ми маємо трохи більше, ніж інші народи. І за це ми так само маємо бути вдячні. І, можливо, те, що вона така пошарпана - це результат наших дій, або нашої неуважності. І коли ми будемо мати цю вдячність, тоді буде у нас увага до того, що навколо нас, тоді буде у нас єдність з тим, що навколо нас. І у нас не буде цієї відмежованості від решти, тоді буде у нас любов і порозуміння, тоді буде у нас єдність. А коли буде єдність, тоді і всі решта проблеми, те, чого нам не вистачає, дасться. Ми це самі здобудемо, ми це знайдемо, але тільки в єдності і порозумінні, в любові.
Але про це треба дбати. Про це треба дбати і старатися, тому що це слово "дякую" також само не з'явиться. Треба бути уважними один до одного, що відбувається, хто мені що робить, що мені дано, від кого, де я отримую ці блага, і, можливо, є якісь речі, які нам даються кимось, хтось зараз старається біля нас, наші ближні, а ми навіть цього не помічаємо. Ми це сприймаємо як належне, так як має бути, ми ще очікуємо більше від цієї людини, тому що ця людина взялася допомагати, то хай допомагає! Але часом така невдячність приносить ще більше шкоди, ніж якби навіть цієї роботи не було.
Чи бачили ви колись тих людей, яких зараз називають волонтери, які щось роблять для нас, якісь речі - щось чистять, щось прибирають, комусь допомагають. Нам так приємно бачити цих волонтерів і ми кажемо: "Як добре, що вони є, що вони стараються!". Але підтримати цих волонтерів, - не завжди у нас на це вистачає часу. Не завжди у нас є сили, у нас є увага, можливості. І нам здається, добре, що є такі волонтери, які там десь роблять щось, а в нас не роблять. Але вдячність не полягає в тому, щоб сказати, добре що є таке, що хтось старається, а вдячність полягає в тому, щоб підтримати їх. Я не кажу про волонтерів, які гроші збирають. Я маю на увазі тих волонтерів, які збираються і просто збирають сміття навколо свого будинку, або прибирають під'їзд, або лагодять щось біля своєї оселі - це також, якоюсь мірою, волонтерство. Яке часом і не очікує ніякої вдячності, там не робляться фотографії і не виставляються в Фейсбук, жіночка або чоловік просто тихенько роблять свою роботу. І таким людям ми особливо маємо бути вдячні. І до таких людей ми особливо маємо бути уважні. Тому що ця робота не очікує якоїсь вдячності. Це чиста любов, яка іде від серця. Любов до цього світу, який вони хочуть бачити прекраснішим, любов до своїх сусідів, до себе, до своїх родин. Отака праця особливо має бути подякувана. Праця, яка дається, не очікуючи вдячності. Праця, чи якісь дії, чи якісь послуги, які не очікують навіть на плату. Таке особливо має бути подякуване!
Слава Ісусу Христу.
10.12.2023
Написати листа