Проповідь у неділю чотирнадцяту після П'ятидесятниці
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу.
Слухаємо притчу про царя, який наготував весілля сина свого і запросив гостей. Всі ті гості знехтували його запрошенням, знехтували весіллям, знехтували цією подією, ще й недостойно повелися з слугами, які мали б привести їх на це весілля. І от він вже кличе на дорогах усіх перехожих на своє весілля. Всіх тих, хто не був перше запрошений, але, так як з'явилося місце, знайшов своє місце на цьому весіллі. І ось один чоловік, який був з тих других запрошених, сидить на весіллі і його помічає цар. Помічає і дорікає йому: "Чому ти прийшов в такому одязі?! Чому ти не прийшов готовий до весілля? Чому ти не зробив зусилля, щоб відповідати цій події?". І не було йому що сказати, він мовчав. І скарали цього гостя.
І одразу ж кидається цей акт останній, того, що цю людину, яка просто прийшла у простому одязі на весілля, на яке вона, можливо, не збиралася приходити, на яке її запросили в останній момент, - і її скарали. Здавалося б, вона просто прийшла, просто на якийсь захід, де її не дуже чекали, і що тут такого? В чому є проблема? Чому цього чоловіка не просто вивели, а ще й скарали?
Часто буває так у нашому житті, та й не часто - постійно так буває, що ми стараємся знайти якісь можливості, ми стараємося знайти якесь місце, ми обираємо, ми зважуємо ті чи інші чинники, ті чи інші можливості. Так само ми приходимо і до храму. І ми обираємо свій храм, який нам подобається. Ми приходимо в храм і очікуємо, що так само, як на цьому весіллі, має бути місце для нас. І Той, Хто нас запросив у цей храм, Хто чекає на нас, має бути радий, що ми прийшли. Так само як і в житті духовному, в релігійному ми стараємось зайняти якесь місце. Ми стараємось зайняти якусь посаду, ми стараємось зайняти якесь положення, знайти якісь можливості. І кожного разу, коли ми потрапляємо чи в першу ситуацію, чи в другу ситуацію, ми чекаємо і думаємо про те, що має бути для нас. Що ми маємо в той момент? Що має відбутись навколо нас саме в цей момент? Як цей чоловік в простій одежі очікував, що навколо нього має відбутися весілля - має бути стіл, мають бути ще якісь гостинці, має бути щось, на що його запросили.
Але навряд чи він задумувався про те, яку роль він відіграє у цьому, яке його місце на цьому весіллі. І, можливо, якщо він прийде не готовий до цього весілля, можливо, його роль на цьому весіллі буде негативною. І простилося б йому це нехтування цим заходом, якби інші не прийшли готові. А інші прийшли готові, тільки його покарали.
Так само і ми не задумуємося про наш вплив на ситуацію. Так само і ми рідко себе питаємо, чи достойний я того місця, якого добиваюся, чи, можливо, той спосіб, у який я намагаюся полегшити собі життя, нашкодить комусь іншому. Чи, можливо, той спосіб життя, який я веду, і не впливає на когось, але він комусь зіпсує життя.
Наприклад зараз, за таких обставин, багато чоловіків стараються виїхати за кордон. І користуються різними програмами, різними можливостями, які надає держава, за певних обставин дає їм виїхати. І ця людина, яка шукає, як їй здається, спасіння свого життя, вона занапащає можливості інших, яким, можливо, дійсно треба виїхати. І ми це сприймаємо як образу. І ми це сприймаємо як щось таке, що псує довіру в суспільстві.
То чому ми не сприймаємо як образу того чоловіка, який прийшов і знехтував цим весіллям? Прийшов, але всіма знехтував. І нічим він не кращий ніж ті, які не прийшли.
Так само часом ми в нашому суспільстві ми бачимо людей, які займають якісь позиції, чи ми бачимо їх на екрані, вони відповідають за наше життя, за прийняття законів чи за виконання цих законів, і ми бачимо, що ця людина не готова до цього місця, що ця людина, так само, як цей чоловік, який на весілля прийшов не готовий, і вони не готові. І це видно з того, як вони розмовляють, як вони себе ведуть, як висловлюють свою позицію. І нас це ображає. Нас це ображає і викликає в людей недовіру до цього банкету, на якому ми знаходимось, до нашого суспільства.
То чому ми такі здивовані, що цього чоловіка вивели? Чому ми питаємо себе: "А за що ж його вивели? Він нічого не зробив!".
Зробив. Так само, як і ми робимо. І ми щось робимо, але не задумуємось, чи ми цього достойні. І ми приходимо в церкву, але не питаємо себе, чи готовий я прийти в церкву. Нам здається, що якщо ми приходимо в церкву, то всі мають бути просто в захваті від того, що ми прийшли. Чи ми тверезі, чи не тверезі - немає різниці.
Так само, як ми добиваємось якоїсь посади - чи ми достойні, чи не достойні, чи ми будемо корисні на цій посаді, чи не будемо корисні, - це вже інша справа. Головне попасти на банкет! І тому нам треба питати себе, яке наше місце на цьому банкеті. Питати себе, як ми можемо удостоїтися цього місця. Тому що запрошення є, заклик до спасіння є. І місце є - цей бенкет. Але і нам треба зробити зусилля. Те, про що ми забуваємо.
Особливо це ті парафіяни, які з'являються в церкві рідко. Здається, цей день, коли ми приходимо в церкву, якийсь особливий, - ми удостоїмо Господа своєю присутністю! Ми ставимо свічечку і Боженька має бути щасливий, що я прийшов і помолився. Але це не та підготовка, яка очікується. Має бути самозречення. Немає покаяння у тому житті, над яким не витає дух самозречення. Має бути присвята свого життя цьому бенкету. Має бути присвята свого життя цій справі. Має бути вічна підготовка до цього бенкету. Ми маємо бути готові, маємо підготовлюватися, попри те, що, можливо, не завжди в нас все виходить. Попри те, що, можливо, це важко. Попри те, що ми і самі не розуміємо свого місця в цьому суспільстві, і в цій церкві, в цьому світі, але нам варто себе запитувати: хто я і де моє місце?
Недарма древні казали: "Пізнай себе!". І отці Церкви повторювали це. Пізнай себе! З цього починається крок вперед. Пізнай себе - де твоє місце. Ми про це забуваємо. Особливо в наш час, коли закликають завжди цілитись на найвищі місця, завжди цілитись на верх, завжди цілитись на місця, де найбільші можливості. Але чи достойні ми цього місця? Чи будемо ми там корисні? Чи будемо ми корисні своїй сім'ї, своїй церкві, своєму суспільству? Ось це питання має стояти перед нами. Ось це питання має шліфувати нас, готувати нас.
І тільки той, хто задає собі такі запитання, знає, чи він достойний, чи не достойний. Він завжди буде знати, що не достойний. А коли він буде розуміти, скільки йому треба працювати над собою, скільки над собою виправити, то він дійсно наближається до того достоїнства. І дійсно заслуговує на це місце.
Слава Ісусу Христу.
10.09.2023
Написати листа