Проповідь у неділю п'ятнадцяту після П'ятидесятниці. Після Воздвиження Чесного Животворчого Хреста
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу.
Сьогодні неділя після Воздвиження Чесного Животворчого Хреста, і тому Євангелія, уривок, який ми читаємо з Євангелії від Марка, також пов'язаний з хрестом, з тим закликом, що "кожен, хто слідує за Мною, нехай відречеться від себе, візьме свій хрест і слідує за Мною". В цьому є суть християнства - в цій маленькій, коротенькій фразі. Тому що шлях християнина, життєвий шлях, його духовний шлях це завжди шлях на Голгофу. Завжди шлях самозречення. Завжди шлях до самопожертви. А ми про це часто забуваємо.
Ми часто про це забуваємо, про те, що цей шлях не є викладений пелюстками троянд, він не є освітлений світлом. Це дуже часто тернистий шлях, шлях, який іде всупереч цьому світові, шлях, який іде всупереч правилам цього світу, законам, якимсь уявленням сучасним, можливо, якимсь моральним устоям, які зараз вводяться. Це шлях мучеників. І ми їх бачимо в храмах на фресках, на іконах цих мучеників. Тих, які знайшли свою Голгофу. Не в буквально місце Голгофу, але мученицьку смерть, де вони засвідчили свою віру. Не дарма в інших мовах мученик є також свідок.
І без цього уявлення, без цього способу життя, без цього шляху наша церква перетворюється на поле чудес в країні дурнів. І ми приходимо і замовляємо бажання. "Закопуємо" якусь монетку - ставимо свічечку. І дай нам, Боже, те, що ми хочемо! Але не для цього це все. Не для цього ці церкви, не для цього ці храми. Це якраз і є ця Голгофа, на яку ми ідемо. І цей шлях, який ми проходимо, шлях правди, а він завжди тернистий, коли у нас є вибір поступити легко, вигідно, можливо, для нас, накопичити, як говориться у цьому Євангельському зачалі, блага цього світу, - чи поступити правильно. І здавалося б, шлях - себе зберегти, і шлях - себе занапастити для цього світу.
Але ми маємо пам'ятати, що ми не для цього світу прийшли. Ми маємо пам'ятати, що прийшли ми лише на хвилю, на мить. Підем на вічність. І ця мудрість про самовдосконалення, про самозречення, про подолання труднощів, які роблять нас кращими, є присутня не тільки у нашому віросповіданні, у наших цінностях.
Є така красива байка у Езопа про мавп. Ви здогадуєтесь, звичайно, що уявлення про біологію, про тварин у древніх було трішки відмінне. І деякі уявлення суперечили тому, що говорить наука сьогодні, тому, що говорить наш досвід сьогодні. Особливо про екзотичних тварин, яких вони не могли часто спостерігати. І от байка Езопа про те, що у мавп завжди народжується двоє діточок, двоє мавпенят. І батьки завжди приділяють більшу увагу одному мавпенятку, а інше мавпенятко ігнорують. І завжди те мавпенятко, яке вони леліють, те мавпенятко, яке вони завжди оберігають від небезпек, від труднощів - воно гине. Коли йому треба вже жити самому, воно відділяється і гине, бо воно ще не готове до життя. А те мавпенятко, яке було полишене само на себе, було ігнороване, яке приймало усі труднощі, які випадали на його шляху - воно виживало. І байка закінчується такими словами: словом "премудрість" - те, що ми повторюємо кожного разу на Літургії, у кожному приготуванні, у кожному убезпеченні себе доля, у цьому контексті доля, сильнішою є.
Як би ми не старалися вберегти своїх дітей, своїх близьких, як би ми не старалися сховати себе від цього світу, як би ми не старалися сховати себе від незручних рішень, коли треба заступитися за праведника і, можливо, постраждати самому, коли треба заступитись за правду і постраждати самому, коли треба заступитись за свою віру із євангельським словом, і, можливо, присоромити себе в очах близьких. Цей шлях терпінь - завжди шлях на Голгофу.
За все в житті треба платити. Все достойне, всі діаманти цього світу, мається на увазі не матеріальні, а духовні діаманти, вони завжди викуплені чиїмсь потом, кров'ю, стражданням, зусиллями. Так само, як викуплений цей духовний подвиг, який веде нас до спасіння.
Слава Ісусу Христу.
17.09.2023
Написати листа