Проповідь у неділю після Воздвиження, п'ятнадцяту неділю після П'ятидесятниці
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу.
Сьогодні неділя після Воздвиження, сьогодні хрест після Літургії занесеться. Ви підходили, бачили цей хрест, цілували його, а що це за знаряддя? Ми говоримо, що християнство – це релігія любові. Скільки пісень, скільки віршів про любов написано, скільки книжок, романів, скільки фільмів. Але як цю любов зобразити, як її намалювати? І ми маємо картини любові, але ми їх не бачимо, ми сліпі і не вчимося з тієї картини любові. Яка це картина? Розп’яття – це і є картина любові.
Коли щонеділі і щодня ми чуємо якусь євангельську розповіді, чи самі читаємо Євангелію, то кажемо, що ця Євангелія про життя Ісуса Христа, про Його науку. Але правильніше можна сказати, що це наука про любов. Бог є любов. Ми можемо побачити на якійсь іконці – Бог народжується в образі людини, ми можемо побачити Його Воскресіння, ми можемо побачити Його з Дівою Марією, ми можемо побачити, як Він благословляє нас. Але якого сюжету є найбільше? Його розп’яття. Але ми настільки не надаємо цьому увагу.
Кожен має своє розп’яття у цьому житті. Кожен несе свій хрест. І так співпадає, що сьогодні дві Євангелії – Євангелія п’ятнадцятої неділі після П’ятидесятниці, про найбільшу заповідь, яка може бути, і неділя після Воздвиження, про те, що кожен має взяти свій хрест і нести його.
Хочу звернути увагу на дві найбільші заповіді: возлюби Бога всім серцем, всім розумом, душею, думкою, а ближнього як самого себе. Ми маємо десять заповідей, вони діляться на дві скрижалі. Перша скрижаль регламентує відносини між людиною і Богом і закінчується заповіддю «пам’ятай день святий святкувати». А ще одна скрижаль, шість заповідей – регламентує відносини між людьми, як вони мають жити між собою і спілкуватися. І ці десять заповідей Господь об’єднує в дві: возлюби Бога понад усе, а ближнього як самого себе.
Ми повинні навчатися з Євангелії і повинні розуміти, що Бог любить Своє творіння. Бог любить людину. І як ви думаєте, кого він більше любить – вас, старших, чи ваших дітей? Ви говорите – всіх. А знаєте, як би ця маленька дитина сказала, яку мама тримає на руках, якби вона вміла говорити? «Бог любить всіх, але кого треба – Він більше любить!».
Так само і людина повинна любити всіх, тому що в кожній людині є образ і подоба Божа, кожна людина є храм Духа Святого. І повинна бути повага і любов до кожної людини. І ми повинні переживати за ту людину, яка відходить від заповідей.
Чи любите ви ту людину, яка запрошує вас в гості, але ви ніколи до неї не приходите? Ви любите її за те, що вона запрошує, чи за те, що ви до неї не приходите? Як ви її любите? За те, що вона запрошує вас кожної неділі, чи за те, що ви маєте можливість до неї не приходити, не звертати на неї увагу? Важко сказати, правда. Як це все в житті відбувається. Господь дає нам любов, а ми на цю любов не відповідаємо. Тому що любов – це не ім’я жіноче, ні. В любові стоїть хрест. Який є завершенням земного життя нашого, і після завершення наше життя має запам’ятатися,і повинно чогось нас навчити.
Ми говоримо про любов, а ви щось дуже сумні, давайте про веселе щось поговоримо. Як нині кажуть: «Якби Трамп був дві тисячі років тому, то Христа б не розіп’яли». Якщо б він був президентом, в Україні не було б війни. Але можете собі уявити поведінку Христа в той час, дві тисячі років тому, коли багато таких трампів було?
Коли Христос приходить в Оливний сад і починає молитися, і молиться: «Скоро почнеться війна, Мене візьмуть, а потім і вас візьмуть, виведуть кудись за місто і розіпнуть, Мене так, а вас догори ногами, кому відрубають голову, кого розірвуть, кого на колесі замордують». І всі почали тікати з Єрусалима. Уявляєте собі, що Христос молиться і тут прийшли тцкшники до нього і всі втікають хто-зна куди? Але цього ж не відбувається, бо Христос проповідує любов. В першу чергу – до людини, до свого народу. Він проповідує і жертвує Своє.
І сьогодні є Його наслідники, мільйон чи більше людей, яких розпинають. В окопах розпинають. Розпинають не на хресті, а ракетами, снарядами, кулями. Їх розпинають, але вони не втікають з того Оливного саду, бо вони люблять свою Батьківщину.
А багато таких, які повтікали і почали служити іншим богам, забуваючи свою мову, культуру, церкву. І через кілька років на цьому вигнанні, як вони думають, що їх вигнали, будуть вже на інших мовах казати «ми мєсниє».
Отож Господь вселяє нам через цю Євангелію розуміння, щоб ми насамперед навчилися любити свій народ, бо наша любов не варта, коли ми любимо того, хто нас любить, а ми спробуймо любити того, хто нас заставляє любити свою Батьківщину. Ми їх не любимо. Ми не любимо, коли нас вчать правдиво жити. Чому ми любимо тільки того лікаря, який дає нам солодкі пігулки? Чому ми любимо вчителя, який не дає нам домашнього завдання? Чому ми любимо того, хто нас не закликає захищати свою Батьківщину? Чому ми любимо того, з ким ми можемо легко гріх зробити? Чому так? Тому що ми не розуміємо, що таке любов. Ми не можемо пізнати любов. І те, що ми закрилися в своїй родині, в своїй сім’ї чи своїй квартирі, - це не є любов.
І те, що ви любите своїх дітей, це не є любов, коли страждають інші діти. Це не є любов до своїх батьків, коли інші батьки страждають. Це не є любов. Любов – це жертва. Любов – це тоді, коли ми не ненавидимо ворога, а любимо, і хочемо, щоб він нашим прикладом виправився. Любов – це тоді, коли люблять грішника.
І коли я вас запитав, кого Бог любить більше, вас, чи ваших людей. Ви мені не відповіли. В Євангелії сказано, що Бог любить грішників. Він хоче, щоб грішник за це життя навернувся. Бог ніколи не навертає ненависть, а навертає цю людину до любові. Але людина, яка знаходиться в гріху, не бачить цього, їй здається, що вона вже все осягнула. Господь дає їй можливість, шанс повернутися, а вона не навертається.
Таке значення сьогоднішньої неділі і тої найбільшої заповіді: возлюбіть Бога понад усе, а ближнього як самого себе.
Слава Ісусу Христу.
21.09.2025
Написати листа