Проповідь у неділю після Воздвиження
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу.
Чи є сьогодні такі люди, які б вдома не мали Біблії, Святого писання? Всі мають. Але чи всі прочитали Біблію? Чи всі розуміють, що там написано? От сьогодні будемо говорити про те, що написано у Старому завіті, про вихід ізряїльтянь з єгипетської неволі. Коли вони йшли і хотіли їсти, то Господь давав їм манну. Коли вони хотіли пити, то Мойсей палицею бив об скелю і текла вода. Тобто, все, що потрібно – було.
І про медицину згадується також. Кусали їх змії, і багато людей помирало від отрути зміїної, і Мойсей сказав зробити мідяного змія. Закопали великого стовпа і на ньому прибили мідяного змія, і хто дивився на нього, той одужував, здоровий був, а хто добре дивився – того і змії не кусали, а якщо й кусали, то він мав захист. Цей мідяний змій, можна його назвати золотим, діамантовим, є прообразом Воздвиження Чесного Животворчого Хреста, свято, яке вчора було.
Багато людей думають, що вони носять хрестик на собі і вони вже християни. Але коли ви носите на шиї хрестик – ви його бачите? Напевно, бачите його, коли одягаєте, і коли знімаєте. І можливо через те, що ми не бачимо цей хрестик, ми так багато робимо гріхів. Хрест повинен бути піднятий так, щоб ми його завжди бачили. Він завжди повинен бути перед нами. Тому що він є спасіння.
Бачите, там говориться про стовп, на якому був піднятий змій. А ми вважаємо, що Ісус Христос був розіп’ятий на хресті і ми сприймаємо хрест як хрестовину. Але римляни не розпинали на хрестовинах, вони брали кусок дерева, колоди, довжиною на витягнуті людські руки, клали людину, прив’язували її, а коли було треба, то ще і цвяхами прибивали. А тоді мотузками разом з тою колодою піднімали людину.
І це хрест страждання, хрест жертви, це вже Новозавітній мідяний змій. І хто по сьогодні дивиться на Нього, той має спасіння. Хто вірить в Того, хто на цьому хресті, той хрест стає за життя кожної людини тою перекладиною, тою кладкою з одного берега на інший. Один берег – це наше життя, а другий, через прірву – життя вічне. І ми, кожен із нас, повинні творити собі той хрест. Але якщо ми не будемо дивитися на цей хрест, то ми собі такого хреста не змійструємо, не побудуємо.
Таке наше життя – ми завжди творимо, будуємо, робимо все те, що десь бачили. Поїхали в Європу, подивилися як люди живуть і почали у себе будувати такі будинки. Побачили десь там в Європі які машини будують, і вирішили в себе такі зробити, спробували, але не виходить – і відмовились, бо будинки ще виходить збудувати, а машини вже ні. Подивилися які там дороги і вирішили собі такі робити. Не дуже виходить, але робимо. Чомусь все те, що десь далеко, нам це виходить, але коли ми дивимось на хрест, то, здається, що сприйняти все, що на хресті, сприйняти Євангелію, це нам не виходить. Тому нам виходить купити Біблію, але прочитати її не виходить.
Чому так? Тому що немає бажання. А бажання не вистачає, коли немає віри. Коли люди є байдужими до всього. Але ці байдужі люди чогось хочуть. І запитаєш кожного, чи він живе правильно, і всі правильні. І всі приступають до причастя, бо усі правильні.
Один із молодих чоловіків підходить до Ісуса і каже: «Що мені робити, щоб життя вічне осягнути?». Ісус говорить: «Виконуй заповіді». «Я всі заповіді, які є, виконую змалку». Бреше, бреше, що виконує. Але йому здається, що якщо він має багато грошей, то виконує заповіді, значить, його Бог любить. Тоді Господь говорить – а ти роздай людям усе майно, якщо ти такий правильний, і йди за Мною. Ні. Він не бачить Ісуса, який тут, на землі міг мати все. А отримав все те, що люди заслужили.
І сьогодні ми можемо побачити тих людей, які мали все, але починаючи з 2014 року усе втратили. Переїхали в інші країни, інші області, вони все втратили – домівки, роботу, все. І доводиться по новому все будувати. А буває так, що отримали розчарування у цьому житті і дуже низько-низько опустилися.
Багато людей називають себе християнами, але вони просто тікають від хреста. Тікати від хреста – це залишати свою Батьківщину у трудний час і виїжджати. Втікати. Шукати собі краще. Дехто думає – осуджувати, не осуджувати. Ви знаєте, Господь їх судитиме.
Багато людей, які тут прожили і донині живуть, радіють, коли «прилітає» щось. У них радість, а радість тому, що їх називають ждунами, вони щось чекають. А радість має бути від жертви нашої. Радість повинна бути від терпіння нашого. Радість повинна бути від милосердя нашого. Радість повинна бути від любові.
Отож сьогодні і ми, слухаючи цю Євангелію, живімо в любові. Живімо з надією. Будуймо цей хрест все більшим і більшим, міцнішим і міцнішим, щоб з радістю з одного берега перейти на інший.
Слава Ісусу Христу!
15.09.2024
Написати листа