Проповідь у неділю про митаря і фарисея. 9.02.2025
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні читаємо уривок з Євангелія від Луки про митаря і фарисея, відому усім притчу. Дуже часто на недільній школі цю притчу з діточками розбирають, говорять про митаря, фарисея, цих двох чоловіків, які молились в храмі, про те, як вони по-різному зверталися до Господа в молитві. І, як правило, коли вчитель чи той, хто веде недільну школу, питають дітей, щоб охарактеризувати цих чоловіків, діти говорять, що от фарисей був такий гордий, він був такий самовпевнений, а митар був скромний, він себе принизив перед Господом. Він себе ставив на щабель нижче, ніж інші, на відміну від фарисея, який, навпаки, старався себе возвисити, перед грабіжниками, митарями, який вважав себе кращим. І, здавалося б, на цьому і все. Що ще говорити про цю притчу?
Але, якщо трішки розібратися у цій притчі, в ній заховано глибоку богословську істину. Коли ми дивимося спершу на мислення цього фарисея, що воно нам нагадує? Нагадує нам власне мислення, правда? Часто у школі, або на змаганнях, коли у нас був якийсь товариш, або хтось, з ким у нас було суперництво, і ми завжди старалися отримати оцінку таку, як у нього, або навіть краще. І ми не так задумувалися над тим, щоб вивчити краще предмет, чи освоїти науку, або написати найкраще твір, а для нас було головне не опуститися на рівень тих трієчників, або ще двієчників. І ми не думали про науку, а про те, щоб серед людей виглядати пристойно, серед свого класу.
Так само і в суспільстві: не завжди ми думаємо про ту місію, яка перед нами стоїть, про ті обов’язки, а думаємо, що люди про нас подумають.
І цей фарисей, який стоїть і молиться, і, здається, він виражає молитву подяки, він дякує Господу, а молитва подяки завжди є найпрекрасніша молитва, вираження вдячності це найпрекрасніше вираження любові, і от він дякує Богу, але за що він дякує? Він дякує Богу: «Дякую, Тобі, Боже, що я не такий, як вони, що я не такий, як ці грабіжники, я інший. Дякую, що моє місце в цьому світі таке благословенне, що я праведний, така моя доля, таке моє місце в світі». І, здавалося б, що це молитва подяки. І це також Боже милосердя. Боже провидіння. І цей чоловік бачить себе у цьому Божому провидінні на такому світлому, благословенному місці. Трішки попереду, ніж усі ті інші, хто там позаду. Він стоїть в храмі і звернений молитвою до Господа, але подумки він позаду. Він дивиться, хто там у храмі позаду нього, чи митарі, чи грабіжники, які не такі, як він, які набагато гірші.
І стоїть митар, той, хто збирав податки для Римської імперії, той, хто часто вважався в суспільстві колаборантом і зрадником, той, хто знає, що таке життя і в яку позицію це життя може нас змусити стати, і яким способом це життя може нас змусити жити. Що воно є непросте, часом вибір є непростий, і не кожне випробування ми можемо пройти достойно.
В кого сильніша віра? Здавалося б, і в того, і в того, по своєму. Але що буде з вірою фарисея, коли життя його змусить жити як митаря? Коли життя його поставить перед таким вибором, який він не зможе прийняти з честю. Що буде з тим фарисеєм, а так і було пізніше, коли цей храм буде знищений, і не буде вже йому де молитися, і розпорошаться ці фарисеї по всьому світу? Чи буде його молитва так само повна вдячності?
Або ще інакша ситуація? Що буде з вірою того фарисея, коли він прийде наступного разу в храм і побачить, що той митар стоїть поряд з ним? Що він вже не митар, а має таке саме місце в суспільстві? Чи буде так само він дякувати Господу? Навряд чи. Навряд чи. Буде багато запитань: а чому так? Чому така ідеальна модель суспільства, в якій він мав привілейоване місце, дала тріщину? Чому так сталося? Чому життя таке непередбачуване? Чому життя таке складне? І ось тут його погляд на життя розшириться. І ось тут він побачить, наскільки він далекий від Господа. І ось тут він побачить справжню картину.
Він вже не буде дивитися назад, він буде дивитися вперед. Так само, як цей митар дивиться вперед і розуміє, що між ним і Богом безмежність. Що шлях до Господа є безкінечним. Що шлях до Господа вимагає від нас кожного дня зусилля. Немає того привілейованого місця. Немає того місця, де ми можемо вийти і сказати: «Слава Богу, я вже чогось досяг. Я вже кращий, ніж більшість». Це кожен день є крок вперед.
Більше того, такі думки про те, що ми вже чогось досягли, або що ми стали християнами, або що ми віруючі, або те, що ми ходимо до церкви кожної неділі, або те, що ми дотримуємося посту, а ми вміємо хреститися, а ми знаємо молитву, а ту молитву, а цю молитву, а ця потужніша, а ми прочитали Святе Писання, - такі думки нас ще й віддаляють від Господа, тому що в нас з’являється це мислення фарисея.
Слава Богу, що я не такий як ті люди, які зараз десь в іншому місці. Слава Богу, що я не такий, як мій родич, який там робить якісь жарти непристойні про Бога і Церкву. Або ще хтось там, які є, на нашу думку, далі. І це нас віддаляє від Господа, тому що не дає нам задуматися над тою місією, яка стоїть перед нами. Не дає нам задуматися над тим зусиллям, яке нам треба зробити. Нам здається, що вже все – ми прийшли, треба тут бути просто.
Зараз ми потихеньку наближаємся до посту. І от така сцена, про яку ми читаємо в Євангелії від Луки, можливо, в когось відбудеться в житті, де ми, можливо, будемо бачити когось з близьких, хто, можливо, не зовсім дотримується посту, або, можливо, когось з парафіян ми зустрінемо і побачимо, що хтось не дотримується посту, або хтось з інших церков, хто б мали дотримуватися посту, але не дотримуються, або своїми думками, або дієтою. І у нас, можливо, з’явиться така думка, що от, як гарно, що в мене є сила волі, що я піст дотримую повністю. Гоніть від себе такі думки. Дивіться перед себе. Дивіться на той шлях, який стоїть між вами і Господом. І не треба думати про те, що вже зроблено. Треба думати про те, що стільки багато ще треба зробити.
Ще стільки багато буде виборів на нашому шляху, які треба буде пройти з достоїнством. Стільки ще буде попереду випробувань, які так само треба буде пройти з достоїнством. Особливо зараз, в наш час, коли в нас долі такі різні. В нашому суспільстві, де ми живемо всі ніби разом, але цю війну ми дуже часто переживаємо по-різному. І досвід у нас різний. І коли читаєш якісь пости в інтернеті, чи новини, і розумієш, які між нами є розбрат і недовіра. І ми не маємо мислити як цей фарисей, а маємо мислити як митар. І задавати собі питання: «Що я ще можу зробити? Особисто я? Не дивлячись на того, хто стоїть біля мене. Де ще я можу послужити Господу? Де ще я можу принести покуту за свої гріхи, тому що я грішний?». Ми всі грішні. Ми всі грішні, чи ми стоїмо в церкві, чи ми стоїмо зараз на базарі.
Ми маємо з думкою про наш гріх, з покаянням, з молитвою йти вперед. Пройти цей піст достойно. Стати прикладом для наших ближніх. Тому що фарисей не був прикладом, а ми маємо стати прикладом. І вести собою той люд, який так само шукає десь спасіння і, можливо, наш приклад стане їм в нагоді.
Слава Ісусу Христу.
9.02.2025
Написати листа