Проповідь у неділю про митаря і фарисея
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Читаємо притчу про митаря і фарисея, відома притча, багато хто її знає, пам’ятає. Про фарисея, який прийшов молитися і казав: «Господу, дякую за те, що я не такий як решта грішників, грабіжників, неправедних людей». І прийшов митар, який бив себе в груди і казав: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!». Це ті слова, які ми так само повторюємо на Літургії. Цій притчі вже більше двох тисяч років.
Про що ця притча? Про смирення, правда? Про смирення, про скромність. Якісь подібні притчі, якісь подібні історії, повчання ми знаходимо в різних інших культурах, і в філософів, і в різних мудреців, суфіїв в мусульманській традиції, про те, що треба бути скромним, про те, що треба бути смиренним. У контексті цієї притчі говориться про те, що треба бути смиренним перед Господом. Що треба поставати смиренним перед Господом в молитві, у своєму житті і тоді ми здобудемо виправдання, і тоді ми знайдемо прощення за свої гріхи. Тоді ми знайдемо відпущення наших гріхів.
Попри те, що ця притча така стара, попри те, що вона, здавалося б, така зрозуміла, її структура дуже проста, як дитяча казка, навіть дітки розуміють, що один дядя був поганий, один дядя був гарний, маємо брати приклад з другого дяді, з митаря. І ми так само своїм дітям пояснюємо, що треба бути скромними, треба бути ввічливими. Нам це зрозуміло. Нам це чітко ясно. І більшості людей це чітко ясно, навіть людям, які стараються жити якимись прагматичними цінностями, так само ясно, що цей шлях є шлях краси, цей шлях є шлях любові і милосердя, і доброти. Але попри це, попри те, що ця притча така давня і ми, християни, її знаємо і стараємося брати з неї урок, попри все це і далі є митарі і фарисеї в церкві. І далі є митарі і фарисеї на вулиці. І далі можна сісти в будь-якому храмі, десь скраєчку, і, спостерігаючи за людьми, можна умовно їх розділити на ці дві категорії: хто приходить і не помічає свого ближнього, штурхається, лізе кудись, а хто приходить і стає скраєчку, хто приходить і стає опорою для когось із ближніх своїх.
Чому так відбувається, попри те, що така ясна притча, така проста, до банальності проста. Настільки все просто, що коли читаєш, то очима пробігаєш і йдеш далі, до чогось цікавішого, до чогось такого глибокого, над чим можна сидіти і думати годинами. А цю притчу, яка така ясна, ми пропускаємо і за неї не думаємо? Тому що не все, що для нас ясно, має вплив на наше життя. Не все, що ми можемо пояснити комусь, логічно донести, впливає на наше життя. Якщо ми беремо якісь моральні цінності, якусь етику, якісь правила і їх пояснюємо, не завжди вони будуть діяти. Навіть якщо ми переконаємо, що це на благо всім нам – нашої громади, церкви, сім’ї, народу і т.д. Чогось не вистачає, правда?
Чого не вистачає? Не вистачає віри. Не вистачає віри, яка, як кров по судинах, змушує нас жити, так само і віра наповнює життям ці цінності. Так само і віра наповнює життям ці правила. Хтось із психологів скаже, що це мотивація і т.д., але ми, християни, кажемо – це віра. Віра в те, що це є істина. Віра в те, що нас це приведе до Господа. Віра в те, що ці правила зроблять нас чистими перед Господом. Зроблять нас виправданими перед Господом. Достойними стати перед Господом.
Попри те, що так просто для нашого мозку, це далеко не завжди є просто для нашого серця. Тому що є перешкода на шляху віри. Гординя. Попри те, що всі ми знаємо, що смирення – це краса. Що коли говориш, що людина дуже скромна, дуже смиренна це дуже достойна характеристика, попри те все одно часто буває, що ми так хочемо похвали якоїсь, хочемо, щоб нас хвалили навіть цими словами. Навіть якщо про нас скажуть, що ми смиренні, хай би так, але хай нас хвалять. І ця гординя нам загороджує шлях до спасіння.
Буває так, якась злість, образа, ми старалися бути смиренними, а на нас хтось наступив, нам хтось поклав ногу на плече, розтоптав якісь наші добрі наміри, не дав їм здійснитися, і ми собі кажемо: «Так? Нехай тоді ні в кого не буде можливості!». І самі йдемо по головах.
Буває так, що є розчарування, коли ми розчаровуємося в Божому Провидінні, справедливості цього світу і нам здається, що по-інакшому жити неможливо, і всі ці правила – це лише перешкода до нашого щастя, такого простого, земного, повного насолод. Але попри всі ці перешкоди, - їх ще більше і можна про них говорити цілий день, - ми маємо триматися віри. Життя наше має бути повне цієї віри. І віра ця буде квітнути смиренням. І віра ця буде квітнути милосердям, про яке ми читаємо вже в інших притчах, наприклад, про доброго самаритянина. Вона буде квітнути ділами.
Вона буде квітнути нашими духовними подвигами.
Слава Ісусу Христу.
25.02.2024
Написати листа