Проповідь у неділю Торжества Православ'я
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Читаємо Євангеліє від Іоана про покликання Филипа і Нафанаїла. Филип в подальшому став одним з дванадцятьох апостолів. І Нафанаїл, справжній ізраїльтянин, як сказав про нього Спаситель. Филип почув про Спасителя, будучи з одного міста з Петром і Андрієм – з Віфсаїди, він кличе Нафанаїла, певно, свого товариша, чи, можливо, родича теж побачити Спасителя. І Нафанаїл питається: «Що може бути доброго з Назарету?».
Чому він так питається? Тому що в той час, коли проповідував наш Спаситель, населення Іудеї скептично ставилося до населення Галилеї. Чому? Тому що населення Галилеї було навернене в іудаїзм насильно, за часів династії Хасмонеїв. І тому жителів Галилеї, які жили в цьому регіоні галилейському, сприймали як того, хто не зовсім розбирається в законі Мойсеєвому, хто не зовсім його виконує правильно, як того, хто стоїть ще десь на межі, ще не вирішив де він є. І тому Нафанаїл питається, що може бути доброго, як може Спаситель прийти з Галилеї, не знаючи, що Ісус Христос походить з роду Давидового. Про Його родовід ми читаємо в Євангелії від Матвія. І ось Спаситель бачить Нафанаїла, називає його за ім’ям і каже: «Я знаю тебе, Я бачив тебе, Я знаю, що ти говорив з Филипом і Филип тебе покликав до Мене».
Чи буває так у нашому житті, коли і ми хочемо, щоб хтось покликав нас на ім’я? Щоб хтось нас впізнав, побачив нашу працю, наші старання, побачив наше місце в цьому світі, можливо, трішки пожалів нас, підтримав, подякував, оцінив нашу працю. Можливо, покликав до чогось, запросив до чогось, закликав до чогось, прийняв кудись, в якусь організацію, навернув у якусь справу. Хтось, хто б сприйняв нас як людину, як особистість. Так часто буває, що і на цьому спекулюють. І на цьому спекулюють, коли приходять і розказують, які ми гарні, коли від нас щось треба отримати, і нас і хвалять, і характеризують, і називають, а потім, коли отримують це, то чомусь забувають, які ми чудові і особливі. Приклад? Кожні вибори, правда? Кожні вибори приходять і розказують, які ми гарні прості люди, з провінції, з простих місць, які ми трудолюбиві, які ми правильні, яку ми маємо вибрати собі долю. А потім про нас забувають.
Буває так, що і наші близькі люди також так ведуть себе. А нам так би хотілося, щоб хоча б наші близькі люди нас бачили, наші старання для них, але цього не буває. І ми питаємо себе, в чому сенс нашого життя. Ми питаємо себе, де ж наше місце? Де ж це наше місце під смоковницею, де нас побачать?
А ми маємо пам’ятати, що нас вже побачили. Нас вже побачили! Нас вже покликали! Доки є в світі несправедливість, ми покликані. Доки є в світі біль, страждання, сльози – ми є покликані. Доки є в світі люди, які потребують нашої підтримки, ми вже є покликані, можливо, не за ім’ям, але ми є покликані. Ми є покликані в церкву, ми є покликані до спасіння, а цей шлях йде через випробування, йде через цю проповідь, іде через це життя в любові.
Господь Бог знає нас не тільки за ім’ям. Він нас знає, хто ми і що ми, і що на нас чекає. І Він на нас чекає. Можливо, ми не чуємо, як звучить наше ім’я, ми не чуємо ці коливання атмосфери, ці звуки, з яких складається наше ім’я. Але коли ми трішки проаналізуємо наше життя, подивимось на нього з такого широкого ракурсу, ми розуміємо, що має бути якийсь замисел в цьому житті, сенс нашого життя, як ми кажемо.
І сенс нашого життя – бути провидінням Христовим. І кожен християнин не шукає цього сенсу життя. Він іде за ним, приймає його. Часом буває цей шлях дуже складним і ми губимось на ньому, і не знаємо як поступити. А часом буває, ми знаємо, як поступити, але нам дуже страшно поступити так, хоч ми знаємо, що для нас це правильне рішення. Але нам дуже-дуже страшно. І ми знову почуваємо себе самотніми, і ми знову питаємо себе, де наш шлях, хоч ми розуміємо, де наш шлях. Це є наше покликання. Це є наше місце під смоковницею. Це є місце, де ми хочемо цих ангелів, про яких говорить Спаситель, маємо пам'ятати про це. Маємо пам’ятати, що нас не забули і не забувають, хоч, можливо, ми і самі, і нас всі кинули, хоч, можливо, і ми все втратили, хоч, можливо, і найближчі люди про нас забули, але ми не забуті! Ми не покинуті.
Більше того – ми ще маємо щось зробити. Ми ще маємо діяти. Ми маємо робити цей крок, ми маємо робити це зусилля.
Маємо йти цим шляхом до спасіння.
Слава Ісусу Христу.
24.03.2024
Написати листа