Проповідь у Провідну неділю
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Христос Воскрес!
Ми відсвяткували Пасху, найбільше християнське свято, найбільш торжественне. Завжди, коли ми святкуємо якесь велике свято, особливо Пасху, меншою мірою Різдво, є таке певне відчуття, що ми приймаємо гостей у нашій парафії, тому що приходить багато людей, часом незнайомих для нас, які приходять в церкву раз на рік, щоб паску посвятити, і хотілось би подякувати нашим парафіянам, які допомагали нам все це організувати. Які, замість того, щоб йти додому святкувати, залишилися в церкві і своєю працею, своїми стараннями дозволили все це провести достойно, і дійсно прославити нашу парафію, - нашим сестричкам, нашим братчикам, всім тим, хто просто долучився, можливо, і не планував, але також лишився і був з нами, і святкував тут, біля церкви, допомагаючи своїм служінням. Дуже велика вам дяка.
Чи було у вас так, що, можливо, хтось із друзів, знайомих, близьких, родичів питався вас: «Для чого ви ходите в церкву? Що там такого відбувається? Для чого щонеділі приходити, стояти, слухати якісь часом незрозумілі вірші, які співаються? Для чого робите якісь поклони, кудись дивитися, ставати там, ставати тут, кудись проходити? В чому сенс цього?» І, шукаючи відповіді на ці питання, бувало так, що ми знаходили різні відповіді. Хтось каже, що це для того, щоб прийняти Таїнство Євхаристії, хтось каже, що це для того, щоб звершити спільну молитву всією громадою, хтось каже – це традиція, я так звик, моя мама ходила, моя бабця ходила і я так ходжу. Хтось каже – це для мене важливо, щоб не бути самотнім, там я відчуваю єдність громади, єдність з людьми. І попри те, що кожна відповідь не вичерпує всього значення того, що ми робимо, але вона підкреслює якусь певну особливість, певну грань цього значення.
Але хіба щось таке дивне, що ми не можемо окреслити це одним реченням, або одним словом? Або, погодьтеся, що буває і так, що нам стає соромно, що ми не можемо окреслити одним реченням, чому ми приходимо в неділю в церкву і молимось. Нам здається, що ми не розуміємо самі, що, можливо, для нас самих закрите значення цього, що, можливо, ми це робимо механічно, не вдумуючись, несвідомо? Але чи мало є речей у нашому житті, які ми не можемо пояснити? Чи мало є тих речей, які можна описати багатьма словами, прикметниками, реченнями, але не осягнути їх значення?
Наприклад, любов. Можна наводити якийсь термін, якесь визначення, можна говорити про неї багато, про різні її особливості, про те, як вона виражається в нашому житті, але дати вичерпне значення ми не можемо. Хоч всі знають, що таке любов, і християни, і не християни, і в багатьох культурах є слово любов, і поняття.
Чи віра. Ми так само в церкві говоримо багато про віру: має бути віра, віра має бути сильною, тримаємось за нашу віру, віра є тим фундаментом, на якому будується наше спасіння. Але так само ми задумуємося над визначенням, що ж таке віра. І багато-багато є таких речей, які нам дуже важко пояснити. Що таке бути християнином? Що таке бути українцем? І ще набагато важче пояснити, коли ти сам є християнином. Ще набагато важче пояснити це, коли ти сам є українцем. Тому що, це щось, що завжди з тобою було. Це щось, ким ти є, і ти не можеш знати, ким ти не є, щоб зрозуміти, ким ти є. Тому так часто, коли ми чуємо визначення, що таке є церква, що таке є християнство, нам часом буває смішно це слухати, наскільки це є так поверхнево.
І ось цього року, як і минулі кілька років, ми побачили іншу грань поняття свята. Довгий час, майже все наше життя, свято для нас було чимось торжественним, свято було якоюсь радістю, чимось світлим. Свята ми чекали, свято було певним полегшенням, бо часом не треба було йти на роботу, ми збиралися зі своїми друзями, з родиною за одним столом, згадували якісь старі історії, веселились, жартували, тішилися присутністю одне одного. Але останні кілька років ми бачимо свято з іншої сторони. Це не тільки торжество, це не тільки радість, це не тільки пам’ятка про якісь церковні події, а це ще є свідчення і це ще є славлення Бога. Тому що, як ви пам’ятаєте, тиждень назад було багато розмов про те, що можуть бути обстріли на свята, і багато з нас ішло на це свято в церкву, розуміючи цю небезпеку. І багато хто з вас ішов і стояв в церкві, також розуміючи цю небезпеку, маючи цей маленький страх в серці. І ми бачили, що свято – це не тільки радість. Ми бачили, що свято – це не тільки торжество і полегшення. Свято це є свідчення. Свято це є славлення Бога. Свято часом є духовним подвигом.
Можна прочитати багато про перші віки церкви, про перших християн, які збиралися в катакомбах, чи по ночах, чи у домашніх церквах, ховаючись, так само маючи ці маленькі торжества, але ховаючись від цього світу, усвідомлюючи небезпеку. Вивчити багато термінів, але тільки в таких ситуаціях зрозуміти, що ті перші християни відчували. Для яких їхнє віросповідання, їхня віра були не просто якийсь елемент життя, який дозволяє сприйняти світ, а це ще є заклик до духовного подвигу, це є відчуття свого покликання. І йдучи через терни такого покликання, відчуваючи це покликання, ми пізнаємо Господа.
В сьогоднішньому Євангелії ми читаємо: «Ти побачив – і увірував. Блаженні ті, хто не бачив і увірували!». Ми не бачили Ісуса Христа. Ми не пхали свого пальця в Його рани. Ми не зустрічалися навіть з тими, хто Його бачив. Ми тільки читаємо із тих текстів про ті події. Але йдучи шляхом свого покликання ми пізнаємо божественне. Ми пізнаємо, що таке духовний подвиг. Ми пізнаємо, що таке є віра, тому що кожен раз, коли ми бачимо такий виклик, долаючи його, ми відкриваємо для себе заново, що таке є віра. Ми відкриваємо для себе заново, що таке є любов. Що таке свято. Що таке Літургія. Що таке бути християнином. Що таке бути Церквою.
Завжди в нас є вибір: зробити правильно, іти важким шляхом, чи зробити легкий вибір – уникнути небезпеки, уникнути якихось турбот, уникнути якогось виклику до подвигу і жити простим життям. Але шлях пізнання, шлях до спасіння завжди йде через терня. Шлях до Господа іде через духовний подвиг.
І дуже-дуже тішило що у нашому прифронтовому місті, місті, яке, фактично, живе в облозі, але знайшлося так багато людей, готових на цей подвиг, які прийшли славити Господа, які прийшли свідчити свою віру, які прийшли до церкви, які є Церквою.
Слава Ісусу Христу!
27.04.2025
Написати листа