Проповідь у сьому неділю після Пасхи, в день пам’яті отців Першого Вселенського собору
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні читаємо уривок з Євангелії від Іоана. Що нагадує вам цей уривок, такий складний, багато зворотів, звертань, виразів, які нам важко зрозуміти. Але за формою - що він нагадує? Він нагадує нам молитву, правда? Він звертається «Отче!», так само, як і ми звертаємося «Отче наш». І святий учитель церкви, отець церкви, коментуючи цей уривок, говорить, що це Первосвященник молиться за Свою церкву. Це первосвященнича молитва. Молиться за єдність Своєї церкви, за те, щоб усі, кого дав Господь Бог, Отець, були збережені. І каже: «Щоб вони були одно, як і Ми».
Сьогодні ми вшановуємо отців І Вселенського Собору. Тому цей уривок особливо важливий сьогодні. Тому що І Вселенський Собор був скликаний 325 року, був скликаний з тою самою ціллю, з тою самою метою, щоб всі християни світу були одно, як Бог Отець, і Бог Син, і Святий Дух. Щоб всі ми були в єдності. Як же отці церкви, які зібралися на цей І Вселенський Собор, а він називався Вселенським, тому що були запрошені всі єпископи християнського світу, можливо, не всі прибули через різні обставини, але всі були запрошені туди для вирішення богословських питань, протиріч, для подолання єресей, для визначення дати святкування Пасхи, для визначення канону Нового Заповіту. Тому що в перші роки християнства було багато книг, текстів, які читали християни, але на І Вселенському Соборі був визначений той список книг, які вважалися богонадхненними, які вважалися достовірними, найправдивішими, які могли дійсно переказати історію проповіді і місії нашого Спасителя Ісуса Христа, ті книги, які можуть направити до спасіння. Були визначені догмати, правила, канони церкви. Тобто, таким бачили шлях перші святі отці церкви. Створення визначення нашого віровчення, формулювання в словах, формулювання «Символа віри», який і сьогодні ми будемо співати, читати на Літургії. Той, який визначає основні догмати нашої віри. Пам’ятаймо про це.
Кожного разу, коли ми сьогодні чуємо: «Бог є один, яка різниця!», коли ми надягаємо червоні ниточки на праву руку, чи ліву, ця ідея, яка походить з кабалістичного вчення, містичного, юдейського, чи коли ми розказуємо про енергетику, чи про матеріалізацію слів чи думок, чи ще чогось – пам’ятаймо, що певний час це віровчення, це віросповідання стало догмами для нас, воно було результатом праці цих перших отців церкви. Тому що вже і в той час були різні думки. В той час цей Вселенський собор мав подолати єресь, аріянство. Вже в той час були різні погляди. І деякі з цих поглядів вели не до спасіння, не в церкву, а вбік. І оця єдність досягається якраз подоланням цієї «какой разніци», чи «я так хочу», чи «яке це має значення». Це якраз те, що від нас вимагається – зробити крок, певне зусилля над собою. Тому що кожна єдність, кожна достойна єдність вимагає зусилля над собою. Вона вимагає праці над собою, щоб ми дійсно стали одним. Це не просто сісти і погодитися, або сісти перед чимось приємним і втішитися разом. Єдність – це ще певна праця над собою. Єдність – це вміння прощати. Єдність – це вміння дякувати. Єдність – це вміння слухати. Єдність – це мати покаяння в серці. Єдність – це визнавати свої помилки. Єдність – це робити зусилля над своєю волею. Це все, що від нас вимагається.
Яка єдність не вимагає зусиль? Що об’єднує людей без зусилля? Злочин. Тому так часто у різних злочинних колах всі стараються «помазати», пов’язати один одного якимсь злочином, якимсь гріхом, бути єдиними навколо того, що вони вчинили, бути подільниками. Пам’ятаймо про це.
Пам’ятаймо, щоб наші родини не стали цим кублом злочинців, щоб наш народ не став кублом злочинців, щоб наша церква не стала кублом злочинців. А для цього треба робити зусилля кожного дня. Для цього треба пам’ятати про цю єдність. Єдність, яка добивалася на Вселенському соборі, яка добивалася мучеництвом, духовним подвигом. Єдність, яка добивалася жертвою. І сьогодні від нас вимагається жертва. І сьогодні від нас вимагаються зусилля, можливо, як ніколи.
Ми маємо бути сильні. Ми маємо бути свідомі того, що ми віримо. Тому що не може бути «я так хочу» в церкві. Не може бути «мені так подобається». Це не шлях до смирення. Є Євангельське слово, є воля Божа, є Боже провидіння, частиною якого ми є. І тоді між нами буде єдність.
А коли між нами буде єдність, справжня єдність, фундаментальна єдність, абсолютна єдність, єдність любові і гармонії, єдність в Божій благодаті, тоді всі перешкоди нам будуть під силу. Тоді всі перешкоди, які будуть на нашому шляху, ми зможемо подолати. Тому що ми будемо єдині і непереможні.
Слава Ісусу Христу!
16.06.2024
Написати листа