Проповідь у свято Різдва Пресвятої Богородиці

В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Слава Ісусу Христу.

Я думаю, що тут присутні люди, які були в Ізраїлі. І всі, хто ходять до церкви, слухають Євангелію про Овечу купальню, про ці ворота, куди овець заводили, - купальня Віфезда, п’ять піддашків, туди пастухи заводили овець, обмивали їх і чисті вони заходили у місто. І чистими вони ставали жертвою у храмі. В цей час, коли була ця купальня, коли це все відбувалося, Ірод Великий відбудовував храм. І храм зробив великий, він його у сім разів збільшив, ніж той храм, який був побудований царем Соломоном. Величний храм і донині ще одна стіна залишилася, яка називається Стіною плачу.

Ірод Великий – це був той цар, який дуже підняв економіку, будував дороги, палаци, добував бітум, яким мастили кораблі і це приносило великий розвиток. Це дуже подобалося і імператору, тому що великі надходження грошей ішли в імперію. Ірод дбав і про людей, він купував за золото хліб у Єгипті і не було таких людей, які їсти хотіли – він роздавав хліб бідним. Але все одно чомусь люди його не любили. І він вирішив побудувати цей хам. Він побудував – храм великий, красивий, але щось втратилось, як це було у храмі за царя Соломона. Бо там, у Святеє Святих знаходився кивот і у тому кивоті була манна небесна, була палиця Аарона і Десять заповідей. Але давно воно вже пропало, не можуть навіть встановити, чи це за часів сина Соломона, чи за часів інших пророків, ніхто не знає хто де сховав, де закопав – невідомо і донині. І от храм є великий, а Святеє Святих немає.

От уявіть собі, що ми побудували храм, - наш храм рівно у десять разів менший, ніж той, що його побудував цар Соломон. І уявіть, що ми приходимо на Літургію, а немає причастя. Що про нас скажуть? Та це якась секта, там нема причастя. Там немає Божої волі. І така сама проблема була і в Старому Заповіті.

І Господь, це Його промисел такий, змилувався і дає людству, не тільки Ізраїлю, а всім народам, дає цей кивот. І цим кивотом стає Діва Марія, яка народилася між тими овечими воротами і купальнею Вифезда, у будиночку Іоякима і Анни. І Вона стала тим Кивотом, тому що в Неї народився Ісус Христос. Він є тим Посохом, Поводирем нашим, Він є тим Законодавцем нашим, і Він є тим Хлібом нашим. І тому сьогодні, коли ми говоримо про Різдво Пресвятої Богородиці, то ми тільки сприймаємо як Матір, народилася Матір Божа. Ми сприймаємо все так, як сприймаємо і своїх матерів. Але це набагато більше.

Це Кивот. Це відновлення храму. Це старозавітній храм перетворюється в новозавітній храм. І цей храм вже не тільки в Єрусалимі, а в усьому світі. І присутність Бога не так, як вірили, що вона в Єрусалимі, а самаряни думали, що вона на горі Горазим – сьогодні немає певно тих віруючих, правдивих людей, які скажуть, що в Єрусалимі причастя трішки краще і важливіше, ніж в Запоріжжі. Напевно, ніхто не скаже, що в соборі святого Петра у Ватикані причастя має більшу силу, ніж причастя у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Ні. Віруючих людей таких немає. Тільки невіруючі можуть так це все визначати.

Інколи смішно слухати, переважно, старших жінок. І у нас дуже багато людей, які слухають тих бабусь, які говорять про Богородицю, як Богородиця допомагає – от Почаївська від цього помагає, Семистрильна – від цього, Іверська – від цього. А їх пару сотень є ікон. І смішно! З того самого Кивоту – Богородиці, - зробили якусь аптеку. А в тій аптеці, у їх голові, нема ліків, є лише одні ліки – це крейда. Так я хочу, щоб ви сьогодні зрозуміли, що ікони, які є, це образ Богородиці і Вона всюди однакова. А силу ікони – це ми робимо, своїми молитвами. І цей список різних ікон ми своїми молитвами освячуємо. Ми даємо через цю ікону силу віри своєї. Але ми у цій іконі повинні бачити той самий Кивот, Яка народила нам Шлях, тобто, Посох, Який дає нам шлях у вічність, який виводить нас в Обитовану Землю, в Обитовану Вічність, Який дає нам Закон – Десять заповідей.

І ми вже маємо не Десять заповідей, а Євангелію Життя, де нема ніяких заборон для нас, а тільки пропозиція, як нам жити. Хочеш добре жити – дотримуйся Євангелії. Навіть в інструкціях різних є заборони, у правилах дорожнього руху ми бачимо, як багато є забороняючих знаків. Євангелія нічого не забороняє. Євангелія показує, куди треба їхати, як супутники, що підтримують навігацію для машин, вони нічого не забороняють, тільки ведуть вас, як вам краще проїхати. Євангелія – це і є та сама навігація, яка не забороняє вам нічого, а веде правильною дорогою.

І найголовніше для нас – це Хліб. Цар Ірод роздавав хліб, а люди цього не сприйняли. Царя Ірода сприймали так само, як сьогодні путіна сприймають, так само однаково, і вони навіть подібні. Той також храми будує, вони подібні. Дуже хороший прообраз. Але його зненавиділи і ще більше будуть ненавидіти так, як Ірода.

Але хліб, який дає Господь через причастя, той хліб, який дає життя і справжнє життя, життя вічне, цей хліб і потрібен людям.

І коли ми приходимо в храм на Літургію, це ми не тільки приходимо помолитися, ми приходимо, щоб взяти участь у тій Жертві, щоб сприйняти все у цій Літургії, від того Ковчегу до Христа, до Воздвиження, яке ми скоро будемо святкувати. Сприйняти все з вірою, і все те, що ми сприймаємо, через Тіло і Кров Його за допомогою цього Ковчега повинно вести нас до життя вічного.

Амінь.

Слава Ісусу Христу.

8.09.2024