Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Різдво Христове (IV). Євангеліє про Світло у темряві єгипетській

Різдво Христове (IV). Євангеліє про Світло у темряві єгипетській

Проповідь святителя Миколи Сербського

Мт., 4 зач., 2:13-23.

 

Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять перед лицем Його боввани Єгипту (Іс.19:1). Так великий Ісайя пророкує про подію, описану у сьогоднішньому Євангельському читанні. Подія ця є втечею Господа нашого Ісуса Христа від меча Іродового, втеча Владики від Своїх рабів, Невинності – від розпусти, Сильного – від безсилих.

Кого слід розуміти під цією хмаркою легенькою, на якій Господь несеться в Єгипет? Богоматір. Вона була легенькою через відсутність гріхів, через відсутність прокляття, через красу цноти, через рясність Божої благодаті. Носила плоть – та ніби безплотна; хмарка – та хмарка легка. Колись Бог йшов перед Ізраїлем у стовпі хмарному (Вих. 13:21), виводячи Свій народ з Єгипту; а нині, ось, Бог несеться на хмарці легенькій в Єгипет, тікаючи від меча того самого народу.

Чому тікає Життєдавець від смертної  людини? Невже це питання не можна було вирішити простіше і швидше? Хіба не міг Бог, Владика життя і смерті, звеліти ангелові взяти душу царя Ірода, замість того, щоб звеліти Йосипу тікати від Ірода навіть у Єгипет? Міг Всемогутній Бог зробити й це; але чого б Він цим досяг? Ймовірно, більше задовільнив би наш поверховий людський розум, але врізав би премудрий план нашого спасіння. Як би відкрилася у Євангелії жахлива спотвореність людської природи незліченною безліччю гріхів, як би виявилась необхідність людського спасіння через безпосередню дію Божу, якби Бог у ту ніч завадив злому наміру Іродовому, умертвивши останнього? Як стала б очевидною і для найсліпіших із сліпців духовних яма гріховна, в котру впало людство, віддалившись від Бога істинного, як Вождя, якби Самому Богові не довелося тікати від людей?

Як тільки перші прибулі здалеку поклонники, волхви зі Сходу, відійшли з Віфлеєму, - ось Ангел Господній з’являється у сні Йосипу і говорить: встань, візьми Немовля і Матір Його і тікай у Єгипет, і будь там, доки не скажу тобі, бо Ірод хоче шукати Немовля, щоб згубити Його. Ангели Божі безперестанку пильнують і несуть службу біля Божественного Немовлятка, щоб не трапилося з Ним ніякого зла. Вони служили Йому від створення світу у безсмертному Царстві, служать Йому і нині у царстві смертному. Вони безконечно здивовані тим, що безсмертний Владика життя вирішив зодягнутися у смертну плоть, на яку чигає тисяча небезпек, що Цар став рабом, прийнявши вигляд раба (Флп.2:7). Ось, і ангели сходять до людей і живуть біля людей, але вони невидимі і у нашому розумінні безплотні. («Більше, ніж людей, соромся ангелів, котрих довкола нас багато, і віддаляйся від усякої ганебної справи». Прп. Нил Синайський. Думки. Див. Добротолюбство). І коли вони з’являються людям як тілесні, їх явлення триває короткий час і їх явлене небесне тіло – не як наше земне тіло, котре можна поранити чи вбити. Тим часом, Христос народився у справжньому земному тілі, котре можна поранити і вбити. Тому й тікає Він від меча, щоб ти пізнав, що Він був справжньою Людиною, а не примарою, як думали деякі єретики. Звідси – численні з’явлення ангелів, звідси – їх ретельне пильнування і пильна сторожа над Ним, як над слабким Немовлям.

Хоче бо Ірод шукати Отрочатко, щоб погубити Його. Ангел говорить у майбутньому часі. Це означає, що Ірод ще нічого реально не вчинив проти живого Немовлятка. Але Ірод постійно носить у серці страх через Немовля і в думках – намір вбити Його. Ніхто на  землі ще не знає про намір Іродів. Але для Бога думки людські є відкритою книгою, яку Він читає легко й виразно. Лише єдиний Бог знає, що задумав Ірод проти Ісуса. Він єдиний може й відкрити тайну, заховану в злодійському розумі Іродовому. Він і відкриває її через Свого ангела Йосипові, і Йосип покірно бере Немовля і Матір Його та йде в Єгипет.

Щоб збулося проголошене Господом через пророка, котрий говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого (Ос.11:1). Звісно, це відбулося не тому, що так Осія пророкував, але пророк так провістив тому, що прозірливим духом бачив це, що збулося. Тому, коли нині Євангелист говорить: нехай збудеться, - він має на увазі те ж саме, як ніби він сказав: «і збулося». Але як ніщо у Святому Євангелії не є випадковим, так не випадковий і той чи інший мовний зворот, вжитий у ньому. Так і це не випадково. Провидіння хоче віддати честь Своїм улюбленим старозавітним ревнителям, пророкам. Провидіння хоче навчити нас: Воно виконує слова Своїх угодників, як і ті виконали слово Боже, волю Божу. Коли люди покірні Богові, і Бог послушний людям. І ніхто зі смертних не може перевищити Бога у покірному служінні людям – тільки б самі люди покірно служили Богові. Те, що пророки заздалегідь сказали про Христа, сказав Сам Бог. Вони взяли від Божого і дали світові. Але вони не присвоювали собі прийнятого від Бога і не називали його своїм. Тому Бог дарує вірним Своїм рабам запозичене. І тому Бог нині прославляє їх тим, що надихає Євангелиста написати: щоб збулося проголошене Господом через пророка. І так зазвичай пишуть апостоли і Євангелисти у всьому Новому Заповіті. Для Бога радістю є тішити послушних; для Бога славою є прославляти смиренних і ревних рабів Своїх. 

Візьми Немовля і Матір Його та тікай у Єгипет, - велить ангел Божий Йосипу. Чому навіть в Єгипет? І чому саме в Єгипет? Чому не в яку-небудь більш близьку країну, наприклад, у Сирію? Ось, Дамаск не входить у царство Іродове. Чи в землю Моав? Чи в яку-небудь іншу ближню провінцію, що не підлягає владі Іродовій? Єгипет далеко. У наш час до нього треба їхати потягом цілого довгого літнього дня від Єрусалима до єгипетського кордону і ще півдня від кордону до Каїру, де, за переказом, поселилося святе сімейство. Скільки ж це довгих днів піщаною безводною пустелею від Гази до самого перешийка, тобто, до нинішнього каналу! Можна кілька разів вирушити в Сирію і повернутися назад, у той час як пішохід ледь встигне один раз дійти до Каїру. Чому Бог не зневажив слово пророка, чому не вкрив і не заховав Спасителя у ближніх околицях Іудеї? Хіба Він повинен був саме так, буквально, виконати слово Свого пророка? Чому Він попустив, щоб Немовлятко Ісус і Його вимучена Матір мучились під час такої довгої мандрівки?

Такі ми швидкі у своїх людських мудруваннях і надмірних питаннях! Питаючи про це, ми забуваємо, що план людського спасіння є планом Самої Святої Тройці і в плані цьому не може бути помилки. Виконуючи слово Свого пророка, Бог виконує не слово пророче, а Своє власне слово. Направляючи Ісуса в Єгипет, Бог має на увазі кілька цілей, як і завжди при усякому ділі Своєму. Ми, люди, рідко маємо на увазі кілька цілей, коли робимо одне діло; а Бог рідко має одну ціль при творенні якого б то не було Свого діла. Можна вільно сказати, що Він з безконечної премудрості Своєї має у всякому Своєму ділі багато цілей. Направляючи Ісуса в Єгипет, Бог насамперед ставить мету врятувати життя Свого Сина від різні, котра незабаром відбудеться у Віфлеємі. Але крім цього Бог має на увазі й багато всього іншого. Коли сини Якова хотіли через заздрість вбити брата свого Йосипа, чи не знайшов Йосип собі спасіння в Єгипті? Нині, коли Ірод через заздрість хоче вбити Ісуса, Ісус знаходить спасіння в Єгипті. Бог цим хоче повторити для жорстокосердого народу іудейського той самий урок. Похваляючись чистотою своєї віри в єдиного живого Бога, іудеї через заздрість поспішають вбити Чистішого з чистіших, і Він тікає від них, і знаходить, як колись Йосип, надійний прихисток для Свого життя в Єгипті, який так ненавидять і зневажають іудеї. Ось, зненавиджений і зневажений Єгипет приймає під свій дах Месію, Котрого гордий і «премудрий» Єрусалим поспішає вбити ножем. Цей урок Бог дав іудеям більш ніж за тисячу років до того через молодого й невинного Йосипа. І нині повторює його, щоб цим показати невиправлення і невиправність народу іудейського. У розбещеному Єгипті, де люди обожнюють крокодилів, невинність і чистота знаходять собі спасіння від гонінь з боку жителів Єрусалиму, що хваляться вірою у всевишнього Бога. І це як у часи праотця Якова, так і нині, у часи Ірода! Це Бог хоче показати народові ізраїльському, ховаючи Немовлятко Ісуса в Єгипті. Тому й посилає Він Його в Єгипет, а не в Дамаск чи яку-небудь іншу область. («Посилається Він в Єгипет і тому, що Вавилон і Єгипет найбільше у цілому світі горіли полум’ям безчестя. Тому з першого Він посилає волхвів, а у другий іде Сам, бажаючи і першого, і другого настановити на шлях істини. Цим Він вчить також і нас, що вірні повинні від самого початку очікувати страждань». Зігабен. Феофілакт). 

Тоді й друге повчальне порівняння можна провести між доброчинним Йосипом і Господом Ісусом Христом. Як вигнаний Йосип через свою чистоту та з Божою допомогою став годувальником і для Єгипту, і для своїх братів-злодіїв, так і гнаний Ісус буде Годувальником і Подателем хліба життя як для Єгипту, так і для Ізраїля, і для всього світу. Нині Єрусалим кидає у Нього каменем, а Він у свій час відповість Єрусалимові хлібом. 

І ще один урок. Колись фараон звелів вигубити усіх єврейських немовлят чоловічої статі. Однак того, кого Бог вибрав на вождя народу ізраїльського, а саме, Мойсея, фараон не тільки не зміг вбити, але й мимоволі, не знаючи, взяв у свій палац, де вигодував і виховав. Нині ж велить Ірод вигубити усіх немовлят у Віфлеємі, щоб таким чином вбити й Немовля Ісуса. Але Бог визначив Ісуса на Вождя Своєму народові і на Царя, Царству Якого не буде кінця. І не тільки Іродові руки не зможуть дотягнутися до Того, до Кого тягнуться, але й Ірод, і весь безбожний Єрусалим стануть мертвим порохом, у той час, як Воскреслий Ісус буде прославлятися на небі і на землі як Цар царюючих. Нехай буде і це нам повчанням: якщо ми прибігаємо під руку Божу, не може нас торкнутися рука людська.

І ще один урок. Бог колись спрямував Ізраїля в Єгипет, щоб вигодувати його. Але Ізраїль зробився невдячним і неслухняним, почав залишати чистоту віри, приймати єгипетське язичництво і віддаватися єгипетській темряві і єгипетській розпусті. Бог вивів Свій народ з Єгипту, давши йому вождя в особі Мойсея і сотворив на очах у Свого народу численні чудеса. Бог годував і поїв його у пустелі протягом сорока років, і протягом сорока років народ нарікав на Бога, невдячно і непокірно. Бог увів Свій народ у Землю Обіцяну, розсіяв усіх ворогів його, утвердив його, облаштував і збагатив. Але народ ізраїльський безперестанно нарікав на Бога, невдячно і непокірно. Господь Ісус Христос, навпаки, покірно тікає через пустелю в Єгипет, живе у бідності на чужині, повертається через пустелю в Ізраїль, без єдиного слова нарікання, без єдиного помислу якого б то не було протесту проти Отця Свого Небесного. І Він Сам, і Його Пресвята Матір, і праведний Йосип переживають за короткий час усю історію страждань ізраїльського народу з серцем, сповненим вдячності, відданості і покірності Всевишньому. Як докір свавільному і неслухняному Ізраїлю, як приклад і урок усім нам. 

Нарешті, є й одна важлива загальнолюдська причина, через яку Господь наш Ісус Христос вирушив в Єгипет, а не в яку-небудь іншу країну. Ось, почав Він Свою місію у світі не тоді тільки, коли Йому виповнилося тридцять років і Він відкрив Свої Божественні вуста, щоб навчати. Він почав Свою місію вже тоді, коли зачався. Вже Своїм Зачаттям від Духа Святого Він здобув Собі одного послідовника. Це була Пресвята Богородиця. Чи не був і Йосип навернений до Христа перше, ніж Христос народився? Хіба Його Різдво не відкрило небо пастухам і не сповнило волхвів зі Сходу істиною, молитвою і безсмертям? Хіба Ірод разом із жорстокосердими старійшинами та книжниками єрусалимськими не відпав від Нього і не повстав проти Нього ще в той час, коли Він лежав у яслах? З самого Зачаття Свого Він уже став для одних наріжним каменем у світлиці спасіння, а для других – каменем спотикання. З Самого Зачаття Його люди навколо Нього почали ділитися на козлів і овець. Перше від усіх тимчасово розділилися у відношенні до Нього Марія та Йосип. Якщо Марія знала, що Він є Плід Духа Святого, то Йосип вважав Його плодом гріха. Але цей їх поділ тривав не довго. Однак, розділення, створене Його Різдвом між пастухами і волхвами зі Сходу, з одного боку, та Іродом і мудрецями єрусалимськими, з іншого боку, залишилось назавжди. Він прийшов, щоб сіяти, але в той же час – і щоб віяти. І служіння це Він почав, зачавшись у плоті людській, продовжив до Своєї смерті і славного Воскресіння, і від Воскресіння продовжує його донині, і буде продовжувати його віднині й до самого Страшного Суду. Він прийшов у світ не для того, щоб бути лише мислителем. Він увірвався в саму драму людського життя, як у темряву єгипетську, щоб бути і світлом, і вождем, і мислителем, і робітником, і жертвою, і перемогою. Воістину, Він почав Своє діло у світі в той момент, коли Його вісник, великий архангел Гавриїл, спустився у Назарет і оголосив про Його пришестя.

Тому слід у Його втечі в Єгипет бачити втечу не тільки заради Свого спасіння, але ще більше – заради спасіння людей, тобто, заради однієї значної дії у плані всезагального спасіння. Яка це дія? Це дотик, особистий дотик до хамітської раси. Він народжений у семітській расі. Однак, Він був призначений не тільки для одної раси, а всього людства. Він повинен був зіткнутися з усіма трьома головними расами людства. І Він це зробив. В Іудеї жили семіти. У Єгипті – хаміти. Виникає ще одне питання: де Він зіткнувся з третьою людською расою, з яфетитами? Але хіба римляни-яфетити не володіли і Єгиптом? І хіба уся передня Азія і Африка не були повні еллінів ще з часів Олександра Великого? І, крім того, хіба весь Новий Заповіт не написаний однією з яфетитських мов – грецькою? І Пилат, що засудив Його на смерть, і сотник із сторожі на Голгофі, що визнав Його Сином Божим, - хіба вони обидва не були яфетитами? Хаміти були прокляті праотцем Ноєм через Хамів гріх, гріх непоштивості до свого батька (Бут.9:20-27), а семіти та яфетити благословенні. Але для Господа, котрий прийшов у світ, не існувало різниці між проклятими і благословенними. Бо усі люди на землі перебували під прокляттям, всі були у вузах гріха та смерті. Крім цього особистого зіткнення у Своєму дитинстві, Христос трохи стикався з хамітами пізніше, як Вчитель і Цілитель, у землях Тирських та Сидонських (Мк.7:24; пор. Мк.3:8). Але якби хто-небудь запитав: «А чим міг Немовлятко Ісус допомогти нащадкам Хама у Єгипті, коли Він ще не міг ні говорити, ні творити чудес?» - можна було б відповісти питанням: «Хіба був у земному житті Ісуса хоч один момент, у який би Він не говорив – не завжди треба говорити тільки язиком – і не творив чудес?» І в сонця нема язика, але воно кожного дня багато говорить всякому, хто вміє слухати; і у нього нема рук, щоб творити чудеса, але воно щодня творить чудеса для всякого, хто вміє бачити. Ми, смертні, не можемо ні виміряти, ні оцінити весь вплив Немовлятка Ісуса на Єгипет, але не може бути жодного сумніву, що він був безмірно великий. Чи не зцілилась кровоточива, тільки торкнувшись до краю Його одягу? Так як же може не мати величезного впливу на людей у Єгипті одна Його чудотворна присутність серед них? Втім, вплив Його перебування у землі Хамовій ясно видно з наступної історії Християнства. У Єгипті розцвіло найбільш блискуче і героїчне чернецтво Християнської Церкві, на чолі з преподобним Антонієм. У Єгипті пролилося багато невинної мученицької крові: чи не досить лише згадати імена святих дів Варвари та Катерини? Єгипет дав першокласних великих богословів і мислителів християнських. Єгипетські християни витримали страшну боротьбу з найбільшим християнським єретиком, Арієм, посоромивши і перемігши останнього, і цим збагативши Церкву неоціненною перемогою. Єгипетський збір Символу віри затверджений Вселенськими Соборами у Нікеї, а святитель Афанасій Александрійський засяяв як яскраве сонце у колись темній землі фараоновій. 

Звичайно, наводячи ці причини, через які Господь наш Ісус Христос заховався від Ірода в Єгипті, ми не думаємо, ніби перечислили усі повністю і вичерпно. Навпаки, ми визнаємо, що не навели навіть всіх тих причин, які можуть бути доступні смертним людям; значно більше тих, які закриті як таємниця у найглибшій скарбниці Домобудівництва Божого. 

А тепер знову повернімося до злочестивого Ірода і подивімося, що здатна зробити людина, озвіріла від пристрасті владолюбства.

Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, вельми розгнівався і послав вигубити усіх немовлят у Віфлеємі та в усіх околицях його, від двох років і нижче, по часу, який вивідав від волхвів. Волхви зі Сходу насправді не сміялися над Іродом. Вони нічого йому не обіцяли. Бо сказано в Євангелії: Вони, вислухавши царя, пішли. Але тиран Ірод звик: кожен, хто взнав його волю, повинен її виконати. Тому він вважав осміянням те, що волхви не повернулися в Єрусалим звістити його про Божественне Немовля. 

Тому він вельми розгнівався. Гнів був тим повітрям, яке він вдихав і видихав щодня, - що завжди, без винятку, відбувається з людьми, які перебувають у рабстві своїх пристрастей. Ми можемо відчути це й на собі: чим більше ми віддаємося якій-небудь пристрасті, тим більше стаємо дітьми гніву. А гнів є отцем вбивства, бо врешті-решт призводить до вбивства. Каїн у гніві вбив брата свого Авеля (Бут. 4:5). Саул розгнівався на сина свого Йонафана і кинув списа у нього, щоб вразити його (1Цар.20:30-33). Цар Навуходоносор розгнівався на трьох отроків: Седраха, Мисаха і Авденаго – і звелів кинути їх у розпечену піч (Дан.3:19-20). Первосвященики і книжники іудейські, слухаючи архідиякона Стефана, рвалися серцями своїми і скреготали на нього зубами, ... і однодушно кинулись на нього, і, вивівши за місто, стали побивати його камінням (Діян.7:54,57-58).

Розгнівався Ірод, служитель усіх богоогидних пристрастей на землі, і в гніві послав катів своїх, та вибив усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його, всіх немовлят від двох років і нижче. Те, що колись робив фараон з немовлятами у Єгипті, робить нині Ірод з немовлятами у Віфлеємі. Так часто буває і з нами: ми самі впадаємо у той гріх, який засуджуємо в інших. Тоді Ірод побачивши осміяння від волхвів, розгнівався сильно, і послав вибити усі діти у Віфлеємі і в усіх околицях його, від двох років і нижче, за часом, вивіданим у пророків. Не сказано «щоб вигубили» (вони, кати), але «щоб побити» (ним, Іродом). Цим Євангелист хоче усю вину за криваву дію покласти на Ірода, що віддав наказ, а не на виконавців цього наказу. Перед Богом за це відповідальний Ірод, Ірод, а не кати. Бо катам, ймовірно, не спав би на думку диявольський план – вигубити стількох невинних дітей, щоб таким чином вбити і того, хто їм заважає. Вся вина падає тільки на Ірода. Євангелист хоче цим і нас навчити: остерігаймося робити зло навіть через інших людей. Якщо ми схилимо когось до вбивства, то ми вбили, а не він; якщо ми схилимо когось збрехати, то ми збрехали, а не він; якщо схилимо когось до крадіжки, то ми вкрали, а не він; якщо схилимо когось до блуду, то ми блудники, а не він; і до якого б гріха ми не схилили людину, ми є грішниками, а не вона. І якби Євангелист описував гріх цієї спокушеної нами людини, він згадав би наше, а не її ім’я, як і в цьому випадку він згадує ім’я Ірода як убивці, а не імена катів. Він навіть і катами їх не називає. Він просто говорить: Ірод послав вибити. Не говорить, кого послав, просто – послав. Бо все одно, кого Ірод послав, оскільки до відповідальності за цей злочин на суді Божому буде покликаний на ім’я тільки він, Ірод. 

Що у цьому влаштованому Іродом кровопролитті загинуло багато дітей, видно з того, що Євангелист особливо підкреслює: і послав вибити усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його, від двох років і нижче. Він міг сказати: «і послав вибити немовлят у Віфлеємі і в околицях його, від двох років і нижче». Але він навмисне вказує: усіх немовлят і в усіх околицях. Оскільки Віфлеєм є містом, в околицях якого є доволі багато селищ, то зрозуміло, що було вбито багато дітей.

Так першими мучениками за Христа стали діти. Їх дочасна мученицька смерть пояснюється безоднею гріха людського, виправдовується ж вінцем слави і безсмертя, який вони здобули у Царстві Христовому. Ті, кого більш за все любив Христос, першими постраждали за Нього. Ті, кого Він пізніше обнімав і благословляв (Мк.10:16), першими причастилися новозавітного мучеництва. У Старому Заповіті за Бога гинули пророки, у Новому Заповіті за Бога гинуть діти і всі ті, хто чистий, як дитя. Бо заповідь Нового Заповіту є: якщо не навернетесь і не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне (Мт.18:3). Та всі ті, хто навернеться і буде як діти, зустрінуть своїх іродів, більш чи менш кровожерливих, котрі через заздрість будуть бити і переслідувати їх, і навіть вбивати. Жоден мученик за Христа не залишиться без свого вінця у Царстві Христовому, і жоден ірод не уникне лютої страти, як і цар Ірод не зміг уникнути її ні на землі, ні на небі. Воістину, жорстоко обманюється кожен озброєний грішник, думаючи, що він сильніший від невинного немовляти. Нема у світі нічого сильнішого за чистоту і невинність. Бо за чистими і невинними стоять ангели Божі з полум’яними мечами. І всі ми часто обманюємося, коли, засліплені гріхом, думаємо, ніби ми, з нашою силою, владою і зброєю, сильніші від одного слабенького дворічного немовлятка. Треба тільки чути сповіді дітовбивць – і здригнутися! Треба чути, як вбиті діти переслідують своїх убивць день і ніч, наяву і уві сні, ніде не даючи їм миру і спокою, доки не приведуть їх або до покаяння, або у петлю. Той, хто вбив невинного, убив самого себе. Той, хто загинув невинним, спасся і переміг. Не царі сильні, а діти. Не царі переможці, а діти. Це велика новина для старого світу. Це головний принцип Нового Світу Христового. Першим прикладом прокляття насильників і благословення замучених немовлят у Новому Творінні є Ірод і вигублені діти віфлеємські. Відтоді як читається Святе Євангеліє, з дня у день, на Ірода виливаються прокльони, а на його невинні жертви – благословіння. І чого досяг Ірод своїм злочином? Нічого з усього того, чого хотів, і всього того, що заслужив. За Божим Промислом іноді злодія настигає страта відразу після злочину, а іноді пізніше, але завжди – несподівано. Бо Господь взискує за кров, пам’ятає її, не забуває крику пригноблених: бо карає Він вчинки криваві, про них пам'ятає, і не забуває Він зойку убогих! (Псалми 9:13). Коли злочестивий батько святої Варвари привів свою доньку на страту за те, що вона увірувала в Господа Ісуса Христа, і сам, своєю рукою, відсік їй голову, - у той же самий день блискавка вдарила в його дім і вбила його. Коли цар Ірод стратив невинних немовлят віфлеємських, не вразила його відразу блискавка, але сталося з ним щось ще більш жахливе. Незабаром він зліг у постіль і впав у страшні та тривалі хвороби: гарячку, лихоманку, подагру, виразки і кровотечі. Але страшнішою за всі була хвороба дітородних органів. Як свідчить його життєписець (Йосип Флавій. Книга І), ці органи розпадалися від тліну і в них розплодилися численні черви. Вбивця дітей був покараний жахливими муками в тих органах людського тіла, які Богом призначені для дітонародження. Сморід, що виходив від Ірода, розігнав з царського палацу усіх. І в самотності, стражданнях тілесних і, нарешті, безумстві, Ірод віддав свою чорну душу, щоб вона продовжила переживати муки, від яких смерть звільнила тіло. 

І так Нове Творіння відкривається не тільки радістю ангелів і пастирів у Віфлеємі, але й плачем немовлят, риданням матерів і злодійським гнівом владолюбців. Голосіння в Рамі чутно, плач і ридання і крик великий; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо їх нема. Бо діти ці є нащадками Рахилі, праматері коліна Веніамінового, що населяв Іудею разом з коліном Іудиним. Ось, і стара історія людства починалась з крові і злочину; з крові і злочину, але без радості. Брат убив брата, Каїн Авеля. І рід людський опускався все нижче й нижче, від гріха до гріха, від злочину до злочину, поки не впав на саме дно гріховного пекла. Чому Бог допустив новий злочин у Новому Творінні? Чому не запобіг вбивству немовлят Іродом? Щоб показати жахливе падіння людства і відкрити глибину безодні, з якої Месія повинен був витягнути рід людський. І що, хіба на тернистому та вузькому шляху спасіння може бути менше болю та сліз, ніж на гладкому і широкому шляху погибелі? Нарешті, Бог не допустить грішним людям ніякого страждання, котрого не взяв би на Себе безгрішний Господь Ісус Христос. Заклані Іродом діти, що знаходилися під гріхом і праотчим прокляттям, - буде закланий і Агнець Божий, Господь Ісус Христос, хоча Він не має гріха і прокляття, бо є Джерелом добра і милості.

Після смерті Ірода ангел Господній з’явився Йосипу і звелів йому з Немовлям та Пресвятою Дівою повернутися з Єгипту назад, у рідні місця, бо, говорить він, померли ті, хто шукав душі Немовлятка (це свідчить проти єретика Аполлінарія, який стверджував, ніби Господь не мав душі людської, а лише тіло). Ангел тут говорить у множині, а це означає, що вмер не тільки Ірод, але й ще якісь люди, які хотіли вбити Немовля. Хто були люди ці? Звичайно, хтось із старійшин та книжників єрусалимських, збентежених і зляканих при звістці, що народився Новий Цар (Мт.2:2-3).

Тепер чекає нова важка подорож Господа Ісуса Христа, знову через пустелю піщану і через пустелю людську. Спочатку – важкий шлях з Єгипту назад у землю Іудейську. Але ось в Іудеї воцарився Архелай, син Іродів, дурна лоза від гнилого пня. Тому перш ніж святе сімейство прибуло в околиці Єрусалиму, ангел Божий спрямував їх у віддалену Галилею. Отже, настала друга важка подорож, з Іудеї в Галилею, у місто Назарет. Щоб ще раз сповнилися слова, що лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда; а Син Людський не має де прихилити голову! І, прийшовши, поселився у місті, що називається Назарет, щоб збулося проголошене через пророків, що Він Назореєм назветься. Ніде у збережених пророчих книгах не вказано, що Господь Ісус Христос наречеться Назореєм. Тому можна вважати, що або це пророцтво було у якихось інших книгах, знищених при частих переселеннях народу Ізраїлевого і при розграбуваннях та зруйнуваннях Єрусалиму; або ж, що це пророцтво було тільки усним, залишилося від якогось пророка і передавалося з покоління у покоління. Є ще місця, на які апостоли в Новому Заповіті посилаються як на відомі, між тим, вони ніде у Старому Заповіті не записані (Іуд.1:9,14-15; 2Тим.3:8). У всякому народі є більше неписаних, ніж писаних пророцтв; чому в іудеїв не могло бути, поруч з численними писаними пророцтвами, деяких неписаних? («Вживаючи множину: сказане через пророків, - Євангелист показує, що не вживає точних слів Священного Писання, але тільки зміст їх. Назорей означає «святий». А що Господь буде святим, про це говорить усе Священне Письмо». Блж. Ієронім). І ось ми бачимо Господа нашого Ісуса Христа знову в Назареті. Він пішов з Назарету у лоні Материнському, а повертається в Назарет на Материнських руках. Але скільки подій, дивовижних і повчальних, розділяють вихід з Назарету і повернення в Назарет! Вихід з Назарету відбувся з наказу людей; втеча в Єгипет – через гнів людей; повернення в Іудею – через смерть людей, які шукали Душі Його; втеча з Іудеї – через нових злих людей; і нарешті – повернення в Назарет. Всюди діють люди, але всюди Всевишній Господь творить Свою волю і здійснює Свій план спасіння. Не багато часу протекло від виходу до повернення в Назарет, але була виконана одна з великих Божественних місій. Ще не відкривши вуст Своїх, Христос за цей короткий час відкрив людям численні тайни, дав їм величезні уроки, показав їм непоборність Своєї Божественної сили. Він відгукнувся на наказ кесаря - пішов у Віфлеєм на перепис, і цим віддав кесарю кесареве та виявив приклад покірності закону і владі. Він народився у печері, і цим виявив приклад безконечного смирення і дав недвозначний урок: гідність людська залежить не від місця народження, а від духа, котрий у ній. Своїм Різдвом Він навстіж розкрив небеса і зробив так, що ангели співали на грішній землі і говорили з пастирями. Він зробив пастухів першими Своїми поклонниками, і тим показав, що у Царство Своє Він буде вибирати людей не за знатним походженням, багатством, ученістю чи суспільним станом, але за невинністю душі, чистотою серця і богобоязністю розуму. Він привабив до Себе найрозумніших людей Сходу, волхвів, і звільнив їх від зіркопоклонництва, і навчив поклонятися живому і всемогутньому Богові у Святій Тройці. Він відкрив в Іроді і мудрецях єрусалимських усю безодню розбещеної людської природи, ошаленілої від гріха і поневоленої пристрастями. Через мучеництво віфлеємських немовлят Він прорік стражденний шлях багатьох і багатьох послідовників Своїх, але й показав за короткий час, що невинність сильніша від насильства, і що Ірод насправді вбив не немовлят, а самого себе. Він був гнаний Єрусалимом, бо в Єрусалимі Він врешті постраждає – але й прославиться. Він спасся від переслідувань з боку боговибраного народу в Єгипті, і цим повторив для Ізраїля великий і ясний урок. Він жив у Єгипті серед хамітів, щоб їх торкнутися Своєю цілющою присутністю і направити на шлях спасіння, як Він зробив і з двома іншими людськими расами, семітами та яфетитами, - щоб явити Свою нероздільну любов до всього роду людського. І всю цю величезну місію Він виконав мовчки, лежачи на руках Своєї Пресвятої Матері. Коли ця місія була закінчена, тоді Він повернувся у Назарет, щоб готуватися до нової. Жодної миті на землі Він не прожив, не наповнивши її велетенськими ділами заради спасіння людства. Його рало, одного разу занурене в ниву світу, не зупинялося ні на мить; і не була борозна Його десь глибшою, а десь мілкішою – але всюди однаково глибока. Все для спасіння людей! Тому Церква і славить і вихваляє Його як Єдиного Чоловіколюбця, з Отцем і Святим Духом – Трійцю Єдиносущну і Нероздільну, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

 

Інші проповіді святителя Миколи Сербського про Різдво Христове за посиланнями: 

Різдво Христове (І). Євангеліє про Первенця 

Різдво Христове (ІІ). Євангеліє про Небесний Хліб у соломі

Різдво Христове (ІІІ). Євангеліє про східних волхвів 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа