Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Розуміймо не букву, а дух Євангелії

Проповідь настоятеля церкви Св.Миколая о.Володимира Гошовського у  другу неділю Великого посту.

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Амінь!

Слава Ісусу Христу!

 

Ісус Христос встановив Церкву. Всі ми знаємо, що Церква починає свою діяльність від зіслання Святого Духа на апостолів, коли апостоли розійшлися. Але ми повинні розуміти, що Церква була і до того, у Старому Завіті. Ісус Христос приходив у старозавітню церкву і навчав там, і слухали Його, ще дванадцятирічного. І дивувалися.

А ще до зіслання Святого Духа Ісус Христос встановив Євхаристію, у четвер перед смертю Своєю. Перед зрадою. І ця Євхаристія є сьогодні в церкві. Якщо б не було Євхаристії, то навіщо ця церква? Це та жертва, яка замінила жертву у старозавітних храмах.

Ми бачимо велику різницю між старозавітною церквою і церквою, яку встановив Ісус Христос. Але й багато бачимо подібного, тому що Ісус Христос не прийшов відмінити Старий Завіт, а прийшов доповнити його. І багато людей мали своє розуміння життя у Старому Завіті і релігії, тобто, відношення людини з Богом. Всім здавалося, що всяка хвороба, яку має людина, всяка болячка, всяка проказа, всяке розслаблення, захворювання, яке у неї виникало, вважалося, що це прокляття, або кара Божа за гріхи цієї людини чи її родини. І тому навіть така хвороба, якою старші люди хворіють – сліпота, або, як ми називаємо – катаракта на очах, - називалося прокляття. З грецької мови «катаракта» буквально означає «прокляття».

Ісус Христос приходить в Капернаум і навчає людей. А там багато людей, не тільки іудеї, а й інші національності, бо там у той час, на березі Галілейського моря, чи, як його ще називають – Генісаретського,  поблизу місця, де річка Йордан впадає в море, було місто торгове, куди сходилось багато доріг і багато людей було.  Він входить в один дім і навчає. І тут до нього приносять розслабленого, хочуть, щоб Він оздоровив його, але не можуть увійти в будинок, тому що дуже багато людей, а через двері увійти з розслабленим, якого несе четверо чоловік на ложі, не можуть. І що вони роблять? Вони забираються на дах, а в Палестині інші будівлі, ніж у нас в Україні будували від дощу, від вітру і снігу – там мало опадів було і дах складався з дощок, які за гарної погоди відкривали і люди спали під зорями. Вони розібрали цей дах і опустили розслабленого. Ісус побачив їхню віру. Побачив не віру хворого, а віру друзів, близьких, які його несли і говорить: «Прощаються тобі гріхи!»

Як бачимо, яке велике значення для нас, християн, має молитва, прохання за іншу людину. І сьогодні багато є дорослих, які приходять в храм, і моляться вони за своїх дітей, за внуків, за друзів, за сусідів моляться. І в цій молитві вони в першу чергу просять зцілення. Зцілення чи то здоров’я тіла, чи то здоров’я душі. Але що є страшного в тій молитві? Що інколи приходять батьки і моляться за своїх дітей, але Господь їх запитує: «А де ваші діти? От ви прийшли, а де ваші діти? Чому у храмі, на цій гостині, яку Я організував, цю Євхаристію, немає ваших дітей?»

Чи тоді Господь приймає молитву? Якщо дитина хвора, якщо вона мала, якщо з нею якісь проблеми – ми залишаємо її вдома. А якщо вона вже доросла і сильніша за свою матір чи батька, за діда чи за бабусю, і лежить на дивані у цей час і дивиться телевізор, чи заглядає в комп’ютер, і навіть не встане, щоб приготувати їсти, а чекає, коли там бабуся чи мама прийде і приготує – то як Господь сприйме цю людину? Тому треба задуматися. І тому Євангелію, яка нам дається, не треба сприймати за буквою, а треба сприймати в загальному, за духом, що вона нам дає і яку суть Божественну вона нам передає. І тоді вже починаєте це розуміти, що Господь створює Церкву і Він дає нам Євхаристію, тобто, цю гостину, де ми можемо приходити до Нього, і поєднуватися з Ним через цю Жертву, якою Він є Сам.

Ми вже бачимо Його тут, в храмі, під видом цих освячених дарів. І можемо бачити Його на іконах. Але ця ікона не буде мати тої вартості, яку має сьогодні Кров Його – та жертва, яка жертвується за нас всіх, за багатьох, які з вірою це сприймають.

І коли починається Великий піст, чи інші пости, ми розуміємо, що тоді має бути підсилена молитва. Але пости були і в Старому Завіті. І тоді постили, але не так, як ми – сорок днів у Великий піст, а потім ще Страсна седмиця, чи перед Різдвом, чи Успенський піст, чи перед святом апостолів Петра і Павла, чи одноденні пости – ми це в календарі читаємо. Але в Старому Завіті були інші пости. Постили тоді, коли потрібно було, і церква встановлювала піст. А коли цей піст встановлюється? Коли була проблема, чи коли якась пошесть згубна, чи це війна була, чи це щось природнє – катаклізми, землетруси, - встановлювались пости. І кожна людина знала, що під час посту вона повинна себе обмежити. Обмежувала їжею, одягом, чимось, що їй потрібно, а все віддавала для того, щоб захистити свою державу від ворогів, щоб перемогти лихоліття, щоб перемогти хворобу заразну, пошесть згубну – так встановлювалися пости. Не було так, як сьогодні: м’яса не можна, молока не можна, але ікру чорну і червону можна, делікатеси можна, бо вони пісні, а сосиски, які називаються “м’ясні”, але без м’яса – їх не можна. Люди піст сприймають тільки в матеріальному плані, для них піст стає, як дієта. Але не для того піст дається. Можна навчитися постити і дорогою ковбасою, так. Коли ми постимо – що ми їмо? Якийсь салат, олію, кашу, картоплю. І якщо ми відро з’їдаємо пісної їди – то який це піст? В піст треба набагато більше варити пісної каші, але треба віддавати її тим, хто не має навіть цієї каші. І в піст не страшно навіть приготувати м’ясне, але віддати тому, хто й за весь рік не скуштує цього м’ясного. Коли людина буде це робити, то це буде правдивий піст.

Якщо сьогодні людина відчуває, що проблема є у суспільстві, що в державі війна, то вона теж  може цей піст творити, в першу чергу, якийсь фінансовий піст для себе, щоб допомогти суспільству вийти із кризи, так, як це було і в Старому Завіті. Та ні. І посту немає. І ті, від кого залежить перемога над цією кризою, над війною, навпаки, ще і наживаються на цьому. Так. Ми бачимо, як наше суспільство не підготовлене до посту. Ми бачимо, які прорахунки церкви. Церква чомусь стає дієтологом під час Великого посту. А що тоді лікарям робити? Що лікарям робити, коли церква всім займається? Скоро треба буде поліклініки позакривати, бо – купив свічку і нога перестала боліти, купив дві свічки  і тиск нормалізувався. До лікаря не треба ходити. Все спотворене. А треба розділити в нашому житті те, що належить тілу нашому, і те, що належить душі. Те, що для тіла, і те, що для душі.

Але Бог є і для одного, і для другого. Та Господь Церкву встановлює, в першу чергу, для нашої душі. Для спасіння душ наших. А з цими нашими душами буде спасенне і наше тіло, тому що неможливо розділити тіло з душею. А якщо розділення є, то це і є смерть. І ми сприймаємо смерть, і ми боїмося смерті.

Але які ми є нерозумні! І про це будемо знати, що ми нерозумні, коли почуємо ці слова: «Смерте, де твоє жало? Смерте, де твоя перемога?» Коли ми будемо чути ці слова, що Ісус Христос воскрес із мертвих, що смерті не існує. Ми кожного року сприймаємо ці слова, кожного разу сприймаємо ці слова через читання молитов і все одно відчуваємо страх.

Чому ми відчуваємо страх? Страх через те, що віри нам замало. Тому що ми є маловіри. І коли ми маловіри, нам не вистачає молитви, тобто, спілкування з Богом. Коли нам не вистачає віри, ми не можемо дотримуватися посту. Коли в нас немає віри, ми є асоціальні. Ми тоді байдужі один до одного. Ми йдемо в храм, чи виходимо з нього, і побачимо людину, яка лежить в снігу, а ми її сприймаємо: п’яна, не така, бомж... Ми її сприймаємо, як не людину. І не знайдеться чотирьох чоловік, які б взяли і принесли цю людину в лікарню.

Але ми бачимо таких хворих, душевно хворих, які і в цей день лежать, у цю неділю лежать після вчорашньої пиятики на дивані, на ліжку і чекають вечора, щоб похмелитися, вколотися і знову продовжувати «життя». І в таких навіть немає рідних, щоб до них підійшли. Навіть немає чотирьох рідних, які б взяли його на ложі страшної хвороби -модерного життя, - і принесли в храм. І щоб ця людина побачила Бога в Лице. І Господь сказав їй: «Сину, прощаються тобі гріхи». І після цього ця людина почала б нове життя. По-новому жити.

Ось суть нашого християнства, нашої церкви. Щоб ми любили один одного, а не обмовляли і осуджували. Так, осуджувати треба вчинки, і виправляти їх. Але коли ми любимо людину, то ми її спасаємо. Спасаючи, ми прощаємо її, приводимо до Бога і Бог її прощає. Прощає всі гріхи і говорить до нас, немічних: «Візьміть ложе своє і йдіть додому».

І коли ми беремо це ложе, якщо Господь нам сказав, то ми є здорові. А це означає, що ми є правдиві християни.

Амінь.

 

Слава Ісусу Христу!

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа