Шукаймо єднання з Богом

Проповідь о. Івана Гошовського у  першу неділю після П’ятидесятниці.

Чи доводилося вам колись відповідати на запитання: заради кого ми живемо? Відповідаючи на це запитання, напевне, кожен з нас згадує про найближчих для себе людей, про своїх дітей, про своїх батьків, про своїх друзів, братів-сестер. Тих людей, які наповнюють наше життя сенсом. Тих людей, які є з нами в години радості і в тяжкі години, які нас підтримують, і з якими ми ділимося своїми останнім, найдорожчим. 

І ось сьогодні ми з Євангелії чуємо слова Ісуса. Він каже: «Той, хто любить свого батька і свою матір більше за Мене, той не достойний Мене! І той, хто любить свою дочку чи свого сина більше за Мене, той не достойний Мене!». Важко сприйняти ці слова. Важко часом про себе сказати, що ти когось любиш більше, ніж свою матір, більше любиш, ніж свого батька. 

Чи є, чи були такі люди в історії, які спромоглися на це? Більше того – своїм життям довели це. Цих людей ми можемо бачити і тут, зараз. Їхніми образами прикрашені стіни цього храму. Їхні обличчя можемо бачити на іконах. Ці люди своїм життям, богоугодним життям, благочестивим життям сподобилися святості, досягли досконалості. Такі, як, наприклад, свята Варвара - попри те, що її батько був проти того, щоб вона стала християнкою, не відреклася від Христа. Так само, як святий Димитрій Солунський, який будучи проконсулом міста Салонік не відрікся від Христа – він зрікся свого становища, від свого оточення, від своєї влади, якою він був наділений, і прийняв мученицьку смерть. Так само і свята Ірина Македонська, яка також, хоч її батьки були проти того, щоб вона стала християнкою, не відреклася від Христа і прийняла мученицьку смерть. А ще багато інших людей, про яких ми не знаємо. Інших людей, які не канонізовані церквою, але своїм життям богоугодним уподобилися Господу і постали перед Ним як святі. За відречення від цього світу, за любов до Господа більшу, ніж до своїх близьких, до будь-чого у цьому світі, є така велика нагорода. 

Декому можуть здатися ці слова Ісуса Христа, Господа нашого, як слова Бога ревнивого. Бога, який вимагає до себе любові, любові вищої, ніж будь-що. Але хіба Бог Отець не віддав Свого Сина за наші гріхи? Хіба Його Син єдинородний Ісус Христос не віддав Себе на розп’яття і пішов на смерть за наші гріхи? Хіба несправедливо з Його боку і від нас вимагати відречення від цього світу і уподоблення Йому? З любові до Нього. Тому що в цьому і полягає спасіння християнське. 

Ми створені за образом і подобою Божою, як говориться в Старому Заповіті. За образом, тому що ми маємо здібності творити, маємо здібність до морального вибору, до мислення, інтелекту. І подобою, тобто, можливістю до спасіння. Можливістю до уподоблення божественному. Тому що тільки через уподоблення божественному може бути пізнання божественного. А отже – і наближення до Бога. 

Говорячи ці слова Своїм ученикам, Ісус Христос не закликав їх відректися від своїх родин, стати з ними ворогами, стати чужими своїм близьким. Він готував їх до того, що шлях, який вони обрали, шлях слідувати Йому, є важкий. І часто на цьому шляху треба зробити важкий вибір. І часом люди, які впадають в спокусу, навіть якщо це близькі люди, доводиться від них віддалятися, чи вони самі віддаляються від нас. Це, звичайно, є неприємним для нас і для тих людей, але спасіння – в єднанні з Богом. Це є та мета, до якої ми всі йдемо, будучи християнами. 

Як ми можемо вшанувати тих людей, які сподобилися святості? Певно, неможливо краще сказати, як сказав святитель Григорій Богомаз: щоб вшанувати святих, найкращим вшануванням є уподоблення їм. Очиститися від усякої скверни, відмовитися від зла, відмовитися від гріха, відмовитися від чварів, лихослів’я і таким чином ми складемо найкращу славу святим. 

І в цьому житті, в своєму побутовому житті нам також варто брати приклад з тих людей, які поставили спасіння своєї душі вище за задоволення, за вигоди цього світу, відреклися від цього світу для того, щоб знайти єднання з Богом. Цього єднання з Богом так всі  прагнемо. Тому, завжди маючи цей приклад перед собою, завжди звертаючись з молитвами до них, варто пам’ятати про цей подвиг, про ті великі зусилля, які були на їхньому шляху і привели їх до єднання з Богом. 

Амінь.