Спромогтися на духовний подвиг
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!
Амінь.
Слова Господа нашого Ісуса про милосердя, про те, як треба чинити з близькими, слова схожі на Заповіді, які ми знаходимо в Старому Заповіті, в Новому Заповіті. Возлюби ближнього свого як самого себе чи інша заповідь - око за око? Заповіді, які мали б якоюсь мірою збалансувати наші відносини з ближніми, зробити їх більш гармонійними. І ось Ісус Христос, розмірковуючи над цими словами, каже, що потрібно щось більше.
Не просто давати те, що нам дають, і не давати тим, хто точно відповість нам тим самим, що ми даємо, і любити так, як люблять нас - бо немає в цьому заслуги. Заслуга є в тому, щоб дати щось більше. Дати більше, ніж нам дають. Зробити більше, ніж нам роблять. Повірити більше, ніж нам вірять. І здавалося б, які мудрі слова, які мали б нас підштовхнути до чогось більшого. Зробити якийсь крок вперед. Саме це й передбачає прогрес нашого суспільства. Можливо, не технічний прогрес, технологічний, але духовний прогрес. Прогрес прагнення достоїнства, коли можна буде вийти з тої темряви, невігластва, грубості, злості одне до одного. Тільки зробивши цей крок.
І ось ми пробуємо робити цей крок. Робити щось більше. Так, наш сусід не хоче доглядати наш під'їзд, а ми робимо якийсь крок і прибираємо. Або лагодимо щось. Або хтось живе з нами в одній оселі і не хоче мити посуд, лишає постійно брудний, а ми беремо і миємо за всіх. І знову миємо, і знову прибираємо, і знову лагодимо. І можливо на нашій роботі є якась така брудна робота, якесь таке завдання важке, яке ніхто не хоче робити. І ось ми беремо його на себе. І ми його робимо. А потім наші співробітники, наш начальник бачать, що є такий ось співробітник, який готовий це робити, - хай він робить, головне, щоб завдання було виконане. І нам здається - що ж ми зробили не так? Що нас завело в цей глухий кут? Де ми стали таким... не хочеться вживати це негарне, образливе слово, яке використовують в певних колах - таким терпилою, на якому "їздять", такий добряк, але не в гарному розумінні, а в іронічному. "Та він добряк, він зробить".
Десь ми промахнулися. А можливо, ми промахнулися в той момент, коли хтось з наших близьких, не обов'язково той, хто з нами опинився в цій ситуації, але в якійсь іншій ситуації нам хвалився, як в нього гарно вийшло вийти з ситуації. Як в нього гарно вийшло уникнути якихось турбот. Як в нього гарно вийшло когось, можливо, обманути. Вислизнути від своїх обов'язків. І ми випили гарний тост, пораділи за нього, посміялися над ситуацією, яка стала анекдотичною, нам стало весело. Але в цій ситуації, про яку розповідав наш близький чи друг, чи родич також був хтось - такий добряк, який виконав ці обов'язки за нього. Який заплатив за нього. Який повірив йому. Але в цій ситуації ми цього не відчуваємо.
Ось тут наш промах. Ми цінуємо свої турботи. Ми цінуємо свою працю. Ми цінуємо свій, як нам здається, духовний подвиг. Але дуже часто не помічаємо подвиг тих близьких, які біля нас. І ми стаємо часом співучасниками тої іронії, того цинізму, які відбуваються.
Цей крок треба зробити. Цей крок милосердя, цей крок зусилля над собою. Тому що всі ми бачимо, що усі наші зусилля є недосконалими. Всі ми бачимо, як нам важко одне з одним, особливо ті, хто працює на роботах, де є спілкування з людьми - касири, люди, які працюють в кабінетах. І відчуваємо, як нам важко спілкуватися, важко повірити, важко довіритися. Важко зробити якусь милість одне одному, тому що не знаємо, як ця милість потім нам вийде. Але цей крок треба робити. Але треба робити його мудро. Треба, щоб цей крок був не тільки по відношенні до нас і наших звершень, але щоб ми цінували і ті зусилля наших близьких, які біля нас.
І навіть в таких ситуаціях, коли ми стаємо просто свідками, не звільняє нас від відповідальності, коли хтось когось принижує. Коли хтось відповідає комусь на добро злом. Тут також є місце для цього зусилля. Також є місце для цього подвигу. Коли ми є свідками якоїсь несправедливості. Ми приходимо до тої ситуації, в якій ми себе знаходимо сьогодні.
Дуже часто деякі люди приходять і кажуть: "Йде війна. Як нам полюбити нашого ворога? Як нам підставити другу щоку? І чи повинні ми підставляти другу щоку?". Але це якраз та ситуація, коли ми бачимо злочин. І не тільки очі ворога на нас дивляться. На нас ще дивляться очі наших дітей, наших внуків, наших близьких.
І це також якраз така ситуація, в якій ми маємо спромогтися на духовний подвиг. Нехай нам допоможе в цьому Господь Бог.
Слава Ісусу Христу!
16.10.2022
Написати листа