Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Субота після Богоявлення

Субота після Богоявлення. Євангеліє про перемогу над спокусами

Проповідь святителя Миколи Сербського

Мт., 7 зач., 4:1-11.

 

Нема жодної заповіді Божої, котрої б люди не порушили, і нема жодної, котру б вони виконали без скарг і нарікань. І нема жодної заповіді Божої, котру б порушив Господь Ісус Христос, і нема жодної, котру б Він виконав зі скаргами і наріканнями. Все, що треба було Йому в Його земному житті пройти, зробити і витерпіти, Він пройшов, зробив і витерпів у цілковитому смиренні і покірності Отцеві Своєму Небесному. Тільки б  нас навчити смирення і покірності! Тільки б нас надихнути на довготерпіння! Тільки б нам показати, що все, заповідане з небес, і можна, і треба виконати під всевидющим наглядом і керівництвом живого Бога.

Люди нарікають на бідність і на незнатність свого походження, хоча всі люди, в підсумку, - царського походження, від Царя Бога. А Він, єдинородний і улюблений Син Божий, ніколи не нарікав на те, що народився в овечій печері і не мав де прихилити голову.

Люди проклинають ворогів своїх, хоча найчастіше їх власний гріх зробив сусідів їхніми ворогами. А Він, безгрішний Агнець Божий, змушений був Немовлям біля Материнських грудей тікати у далеку країну від кривавого меча Іродового; І все ж Він не проклинав ворогів Своїх.

Люди бунтують проти влади і закону навіть тоді, коли не можуть самі з собою справитися. А Він, Законодавець всесвіту, підкорювався владі і закону, віддаючи кесареві кесареве (Лк.20:25).

Людям тяжкий піст, незважаючи на те, що навіть у найстрогіші дні посту їм дозволяється їсти хліб і овочі, і, незважаючи на те, що піст потрібен для очищення розуму і совісті. А Він, Пречистий, не маючи від чого очищувати Себе, добровільно наклав на Себе сорокаденний піст, піст без хліба, без овочів, без води.

Для людей мукою є молитва, і церковна, і келійна, хоча молитва є сходинами, що ведуть людину з пороху і свинства до Бога. А Він, Хто тілом стояв разом з іншими людьми на нижчому щаблі духовних сходів життя, а духом – незмінно на вищій, з радістю ходив у храм на молитву і проводив цілі ночі в усамітненні на молитві.

Люди не хочуть без нарікань виконати ні найменшої йоти з закону Божого, хоча закон цей даний для їх власного спасіння. А Він, Спаситель світу, не маючи від чого Себе спасати, покірно виконав і найтяжчі заповіді закону Божого і смиренно приніс Себе у жертву за людей, тому тільки, що знав: така воля Отця Небесного і так треба для спасіння людей.

Адам і Єва, при достатку райському і при надлишку всіх Божественних благ і насолод, не змогли подолати єдиної крихітної спокуси диявольської і залишити недоторканним заборонене дерево. А Він, у пустелі і самотності, голодний і спраглий, без хліба і води, без друзів і помічників, переміг найбільші спокуси, які тільки нечистий сатана може вигадати.

Які величні, і трагічно величні, усі події в житті Христовому! Як гори, об підніжжя яких безсило б’ється море і вершини яких марно відшукує око людське. Багато читачів Святого Письма гадають, що найголовніше вчення Христове міститься у Його Нагірній проповіді. Тим часом, у житті Христовому є безліч подій, які за своєю повчальністю стоять нарівні з Нагірною проповіддю. Важко сказати, що у Христа головне, а що – другорядне. Правильне слово: нема у Нього нічого другорядного. І неможливо стверджувати, ніби Його вчення, викладене словами, є чимось більш важливим, ніж Його вчення, показане ділами і подіями. Навіть більше, скоріше можна сказати: діла Христові і події Його життя на більшість віруючих справляють враження найглибші і викликають почуття сильніші, ніж Його вчення, виражене словами. Як лікар, котрий мовчки відкрив очі сліпому, справив би на людей більше враження, ніж той, хто на словах пояснював би, яким чином давати зір сліпим. Однак, з іншого боку, піднесені і велетенські дії і події з життя Божественного Подвигоположника залишилися б подібними до таємничих і безіменних гірських брил, якби не знайшли свого вираження, пояснення і керівництва в ученні, явленому у словах Божественного Наставника. Міркуючи про одне і про друге, не можна не сказати з глибоким благоговійним страхом і смиренням: «І те, і друге несказанно велике»; і ще: «Одне не може бути відділене від другого, як неможливо відділити Схід від Заходу». Бо чим би нам допомогла заповідь Христова про безперервну молитву, якби Він Сам не показав нам наочний приклад безперервної молитви? Чи, з іншого боку, як би ми могли зрозуміти і використати Його приклад тривалого посту, якби Він не пояснив нам необхідності і спасенності посту? Точно так само доповнюють одне одного Його діла милосердя і Його вчення про милосердя; Його боротьба з сатаною і Його наука про пильнування своєї душі та про подолання спокус; і все інше, Ним сказане і зроблене. Його дії гармоніюють з Його словами, як здорове тіло – зі здоровою душею. Ось, Він і зійшов на землю не тільки для того, щоб втілити Свою душу в тілі, але й для того, щоб втілити усяке Своє слово – всяке Своє піднесене слово втілити у піднесене тіло видимого діла чи видимої події. 

Подивімось тепер, як Господь втілює у величне тіло діяння і події Свої слова про піст, пильнування і подолання спокус. Після хрещення на Йордані Він йде на найвеличніший подвиг посту, пильнування і боротьби з сатаною.

Тоді Ісус виведений був Духом в пустелю, для спокушування від диявола. Чому саме зразу після хрещення? Щоб показати нам, що й ми після хрещення зазнаємо спокус, які тривають до самої смерті тілесної. У хрещенні сила Божа очищує і озброює нас – і посилає нас на борню. Як говорить премудрий Златоуст: «Ти прийняв зброю не для того, щоб перебувати у бездіяльності, а щоб боротися». Хрещенням ми стали подібними до Адама в Раю. Ми знову питаємо себе, для чого Бог допускає нам спокуси? По-перше, щоб показати нашу свободу. У хрещенні Бог озброїв нас Своєю силою і, озброєним, дав нам вибирати: чи навернемо ми цю зброю проти диявола, чи проти Бога. По-друге, щоб, якщо ми впадемо, зробити очевидним гріх Адамів і виправдати Божий вчинок – вигнання Адама з Раю в долину плачу; і якщо ми переможемо, зробити очевидною могутність сили Божої в нас. Бо Нове Творіння має нову силу, новий Рай, нову людину, нову перемогу і славу, але й – падіння, що відновлюється. 

Чому Святий Дух вивів Христа на спокусу? Щоб показати, що Христос навмисне, а не випадково був підданий спокусам. Адама Бог не виводив перед дияволом навмисне, щоб диявол того спокушав; з Христом же Бог зробив це навмисне. Щоб показати цим, що Адам, за більш сприятливих обставин, піддався спокусі, а Христос, за більш тяжких обставин, переміг спокусу. Це ж саме показується ще й тим, що Адамове гріхопадіння було в Раю, а Христова перемога – на землі, в долині плачу і вигнання, в пустелі. Бо говориться, що Дух вивів Ісуса в пустелю.

В пустелі Христос постився сорок днів і сорок ночей. Яке жахливе видовище! У той час, як грішники, заради котрих Христос і зійшов на землю, валяються пересичені і обпоєні насолодами земними, Він, друг грішникам, стоїть в пустелі на усамітненій і слізній молитві, день і ніч, не беручи до вуст Своїх ні хліба, ні води, день і ніч, цілих сорок днів і ночей. Господь робить це, щоб цим показати невимірну любов Свою до людства, котре Він очищує Своїм постом і вчить Своїм прикладом; і показати Свою неподоланну, нерозривну прихильність до Свого Отця Небесного і покірність Йому. Ось, Він може все, про що люди говорять: «Ми цього не можемо»; і все, що люди роблять неохоче, з наріканням, Він робить покірно і ревно. Він виконав усе те, що ніби не міг виконати боговибраний народ. Народ боговибраний був у багатому Єгипті, і в багатстві він падав і відступав від Бога. І Христос був у Єгипті, але, подібно до Йосипа, залишився недоторканим темрявою єгипетською. Народ боговибраний був у пустелі сорок років, і тут він падав та відступав від Бога, хоча Бог вів його Своєю десницею і живив манною небесною. А Христос провів сорок днів і сорок ночей у пустелі без їжі і пиття, з непохитним смиренням і покірністю Богові. Нарешті, увійшовши в землю обітовану, народ боговибраний падав і відступав від Бога, хоча Бог безперестанно напоумлював його через закон і пророків. А Христос у землі обітованій, коли деякі вже визнали Його Господом і Месією, залишився вірним і смиренним, і покірним Отцеві Небесному. 

Після сорокаденного безперервного пильнування, посту і молитви, Господь Ісус Христос зголоднів. І тоді приступив до Нього спокусник і почав спокушати Його. 

Першу спокусу спокусник спрямовує на тіло, на виснажене голодом тіло Спасителя, тому й говорить Йому: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами. А чому диявол не перетворив каміння на хліби і не запропонував Ісусові? Адже більшою спокусою для голодної людини було б бачити перед собою теплий хліб і вдихати його запах. Так чому ж диявол спочатку не зробив цього, а тоді не підніс зголоднілому Ісусові готові хліби? Причина зовсім проста: тому, що не може. У немочі своїй він шукає, щоб Сам Ісус створив для нього засіб для спокушування. Бог є Творцем каміння, Бог є Творцем і хліба. Насправді, Бог і виробляє хліб з каменя, тобто, з землі. Таким чином, чудо перетворення каміння на хліби Бог здійснює щодня, і щодня Він здійснює чудо перетворення хліба на кров. Але це може тільки Бог, і ніхто інший. Ісус міг зробити це і без чиєї б то не було поради, якби тільки захотів. Бо постить не той, хто не має їжі і не може її придбати – тому й не їсть; постить той, хто, маючи їжу і можливість споживати її, все ж не їсть. Очевидно зі слів диявола ще й те, що він хоче посварити Бога; він ніби хоче сказати: «Ось Тобі і Божа сила і Боже чоловіколюбство! Довкола кам’яниста і безнадійна пустеля. Ніде нема хліба для голодної людини. Бог сотворив людину і помістив її у безхлібну пустелю, щоб вона страждала і помирала від голоду. Де ж тут сила, де любов, де милосердя Боже? Тому, ось Ти, якщо Ти дійсно якийсь там Син Божий і якщо Ти можеш, зроби це Боже каміння хлібами і їж. А якщо Бог не дав Тобі такої сили, тоді нащо Тобі триматися Бога? Давай зі мною проти Бога!» На жаль, подібні нашіптування і навіювання діють на багатьох маловірних! («Ніколи не слід вірити дияволу, навіть і в тому випадку, коли він радить і щось корисне і необхідне, бо він вабить корисним і завершує злим; не слід виконувати волю демона ні через голод, ні через яку-небудь іншу потребу, але треба звернутися до Бога». Чернець Євфимій Зігабен).

Але на такий богохульний гнів і нарікання Христос спокійно дає відповідь, котра може до кінця віку служити настановою і докором ненажерам світу цього. Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом одним буде жити людина, але всяким словом, що виходить з вуст Божих. Важче сотворити, ніж наситити. А Бог словом Своїм сотворив усе суще, словом Своїм Він може й наситити всі Свої творіння. Чим іншим живляться небесні сили і воїнство, як не животворчим словом Божим? Ми опустилися до їжі з пороху тоді, коли віддалилися від слова Божого; і все-таки життя, яке ми отримуємо через порох, походить не від пороху, але від слова Божого. Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам!  (Пс.118:103), - говорить Псалмоспівець, - за словом Своїм оживи мене, Господи! (Пс.118:107). Ніде у Святому Письмі не сказано, що у хлібі з пороху – життя і світло; а сказано, що життя і світло – у Слові Божому  (Ін.1:4). Все життя – у Богові, і поза Богом життя нема. Все інше: і їжа, і вода, і повітря, і світло – не  життя і не джерела життя, а лише канали життя. І це є слова Божі, втілені у щільний і чуттєвий одяг заради нас, тілесних створінь. Безгрішні ангели не мають потреби в жодних каналах, але безпосередньо насичуються життям від животворчого слова Божого. Ми ж цього не можемо, тому що ми знесилені і розслаблені гріхом. Ми не могли б понести чистого і оголеного слова Божого, бо це було б для нас занадто твердою їжею. Бо слово Боже, - як вчить апостол, - живе і дієве, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і здатне судити думки та наміри серця (Євр.4:12). Таке ж сильне і могутнє, і поживне оголене слово Боже. І якби Христос, як повне Слово Боже, прийшов на землю не втіленим у щільне і чуттєве тіло матерії, хто б міг Його понести? Відчуваючи цю всемогутню силу Христа як Слова Божого, пророк Малахія зі страхом говорить: І хто витерпить день Його (Господа) прибуття, і хто встоїть, коли Він з'явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг (Мал.3:1-2).

Сам Христос – Слово Боже і той Хліб Життя, від якого кожен хліб поживний і отримує життєву силу та поживність. Навіщо Йому робити каміння хлібами? Він зголоднів не тому, що мусив зголодніти, а тому, що хотів зголодніти, бо добровільно взявся виконати усякий закон. Це був не випадковий голод звичайної смертної людини, але голод Безсмертного, Котрий Своєю перемогою над дияволом і Своїм уроком буде насичувати покоління за поколінням до кінця світу.

Другу спокусу спокусник спрямовує на розум. Потім бере Його диявол у святе місто і ставить Його на крилі храму, і говорить Йому: якщо Ти Син Божий, кинься донизу, бо написано: Ангелам Своїм заповість про Тебе, і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю. І тут диявол спочатку починає із гнівних слів: якщо Ти Син Божий. Але, тут і він починає використовувати Святе Письмо  (Пс.90:11-12), даючи наведеним словам зовсім хибне тлумачення, як це у звичці у всіх ворогів Бога і закону Божого. 

Якщо перша спокуса призначена для повчання ненажер і сластолюбців, то ця, друга, призначена для повчання бундючних знавців, вчених зверхників і книжників, котрі, здобувши з матеріальної природи і чуттєвого життя хоч трохи знань, гордо підносять себе вище за Церкву Божу, доки у момент їх найбільшого оп’яніння самими собою сатана не звелить їм кинутися донизу в прірву. Бо, накопичуючи знання поза Богом і Церквою Божою, пихаті люди думають, ніби накопичують силу, в той час як насправді вони накопичують неміч. Той, хто плекає гординю, вирощує неміч. Той, хто віддаляється від Бога, стає все меншим і меншим духом та силою, доки нарешті не зникне, як попіл, розметений вітром. І коли гордій зростить неміч свою до краю і остаточно віддалиться від Бога, він вважає, що встав ногами своїми на верхівку Церкви Божої, та навіть і Самого Бога поклав собі під ноги. І тоді сатана приступає до нього зі спокусою і говорить: «Кинься вниз і полети! Твої ангели (тобто, твої ідоли) будуть тримати тебе, щоб не впав!»

Що ж Господь Ісус Христос відповідає на це спокусникові? Ісус сказав йому: написано також: не спокушай Господа Бога твого. Бог любить людей любов’ю невисловленою, але тому Бог не буде втручатися в кожну смішну людську гру і не стане творити чудеса заради людської цікавості. Бог ніколи не сотворив і не сотворить жодного чуда, щоб задовольнити цікавість людей. Всі Його чудеса призначені для задоволення істинних потреб потребуючих, для зцілення хворих, для навернення невірних, які шукають правдиву віру, і виправдання вірних, які зазнають мук за правдиву віру. Ми спокушаємо Бога всіляким своїм ділом, і всілякою своєю думкою, і всіляким своїм бажанням, котрі не засновані на смиренні і покірності Богові. Хто, пишаючись своїм розумом і своїми знаннями, принижує закон Божий, той спокушає Бога на велику свою погибель. Бо Бог довготерпеливий, і з довготерпіння Свого Він буде терпіти від таких їх зухвалість, гординю і будь-яке богохульство, очікуючи, щоб уся пара гордості вийшла з їх голів і вони, засоромившись, покаялись. Але, врешті-решт, якщо вони перебувають у закам’янілості свого серця, що походить, знову ж, від гордості розуму, Бог цілком передає їх у владу біса-спокусника. «Бог обіцяв дати сили тому, хто перебуває у небезпеці, а не тому, хто Його спокушує; тому, хто в біді, а не тому, хто робить усе напоказ і женеться за марною славою» (прп. Ісидор Пелусіот. Лист диякону Іоанну. Листи, 4, 164). І біс-спокусник ставить їх на найвищу верхівку гордині, і пропонує їм тоді кинутися донизу. І вони слухняно кидаються і гинуть. І імена їх назавжди стираються з книги життя. 

Третю спокусу спокусник спрямовує на серце. Знову бере Його диявол на вельми високу гору і показує Йому усі царства світу і славу їх, і говорить Йому: все це дам Тобі, якщо, упавши, поклонишся мені. Це є спокуса багатством, владою і славою. Не злічити тих, хто потрапляє у цей капкан диявольський. Як може диявол дарувати те, що йому не належить? Бо сказано пророком: Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її… (Пс.23:1). Але диявол бреше, оскільки він, за словами Самого Спасителя, неправдомовець і батько неправді (Ін.8:44). На його брехню піддаються лише нерозумні, хто забуває, що живий, істинний Бог є всемогутнім і єдиним Владикою світу. Те, що Бог дає людям, - людям на користь; а те, що диявол обіцяє дати і, як здається, дає, - людям на погибель. Бо він дає не своє, а чуже, украдене, і до того ж украдене у  всевидющого Бога. Тому дане Богом міцне і благословенне, в той час як дане дияволом минуще, як вітер, і прокляте. 

При цій останній спокусі, коли диявол використав найбільшу у світі брехню і коли вимагав від Господа щось, що переважає усяку зухвалість, крім диявольської, Господь наш Ісус Христос з владою Володаря проголосив: відійди від Мене, сатано. Але для нашого повчання Він і цього не залишив без обґрунтування і посилання на Святе Письмо; тому Він додав: бо написано: Господу Богу Твоєму поклоняйся і Йому одному служи.

Солодшою є черства шкоринка хліба з руки Божої, ніж усі царства світу і слава їх з руки диявольської. Усяка людина, котра хоч скільки-небудь тримається Бога, багатша і славніша, ніж диявол; і смішно, якщо багач просить і приймає щось з рук убогого. Істинним багачем є Бог; найбагатші після Бога – ангели Божі; після ангелів – людина; після людини – тварини, рослини, зорі і мінерали. Кожне з Божих створінь володіє чимось, отриманим від пребагатого Бога. Диявол же не має нічого, доки не вкраде чужого. 

Ймовірно, сатана приступав до Христа і з іншими спокусами, оскільки бачив перед собою єдиний приклад Людини, Котра ні на мить і ні на йоту не піддавалася його владі. Але євангелисти вказують на ці три головні спокуси, під які можна підвести усі інші спокуси в людському житті. Отже, перша – спокуса тіла, або нашої природи бажань; друга – спокуса розуму, або нашої природи мислення; і третя – спокуса серця, або нашої чуттєвої природи. Перша спокуса більше відповідає юнацькому, друга – зрілому, а третя – літньому віку людини. Юнак бореться з тілесними пристрастями і хтивістю; людина зрілих років бореться з гордістю свого розуму, своїх знань і вмінь; літня ж людина веде боротьбу зі сріблолюбством, владолюбством і славолюбством, але з усього цього сріблолюбство – пристрасть найстрашніша. І, таким чином, три головні сатанинські спокуси, якими сатана спокушував Господа Ісуса Христа і спокушує кожного з нас, є ці: ласолюбство, честолюбство і грошолюбство. 

Всі ці три спокуси Господь наш витримав переможно, і до того ж у найважчих умовах: Він і голодний був і спраглий, і без даху, і без друзів, у пустелі, самотній. І переніс Він спокуси так, що диявола змусив на втечу. Тоді залишає Його диявол, і ось, Ангели приступили і служили Йому. 

Але де ж ангели були до того? Чому не поспішили Йому на допомогу? Безсумнівно, вони віддалилися від Нього за Його велінням, як безсумнівно і те, що Він міг би покликати їх на допомогу, коли захотів і у тій кількості, у якій захотів. Він Сам засвідчив це, коли у Гефсиманії Його взяли і повели, щоб засудити. Один з учнів простяг руку до меча, щоб захистити свого Учителя; а Христос заборонив йому це, сказавши: чи думаєш, що Я не можу тепер вблагати Отця Мого, і Він дасть Мені більше, ніж дванадцять легіонів Ангелів (Мт. 26:53)? Але Він Сам того не хотів. Він хотів як Людина бути спокушуваним сатаною. Кожна людина має принаймні одного ангела-охоронця, який допомагає їй у боротьбі зі спокусами.  Христос хотів залишитися Сам, без жодного ангела. І всяку людину зазвичай спокушають, з Божого допуску, молодші злі духи. А Він хотів бути спокушуваним самим сатаною, зверхником усіх злих духів. Словом, Він хотів боротися у найважчих умовах з найбільшими спокусами, і при цьому проти найбільшого спокусника роду людського, якому піддалися в Раю Адам і Єва. І вів Він боротьбу, і переміг, і залишив нам єдиний у своєму роді приклад перемоги, що сповнює нас хоробрістю і надихає. Великий Ісайя, передбачаючи цю боротьбу і перемогу Господа, пророкував так: Господь вийде, як лицар, розбудить завзяття (Іс.42:13). Коли Лицар лицарів здобув перемогу, тоді Він дозволив ангелам приступити до Нього. І ось Ангели приступили і служили Йому. 

Після такого прикладу, показаного найбільшим Чоловіколюбцем і нашим найбільшим Другом, Котрий явився на цій грішній землі, - хто з нас посміє скаржитись на яке б там не було страждання у цьому житті? Ніхто, хто має сором і совість. Тому й поспішімо, доки ще триває і швидко зменшується галасливий день життя цього, - поспішімо покаятися у всьому нашому лінивстві і недбальстві у виконанні закону Божого. Поспішімо віднині покірністю Богові загладити наш гріх нарікання на волю Божу. Зі смиренням і покірністю зробімо усе, що Бог від нас вимагає: і піст, і молитву, і пильнування над духом своїм, і обачливу увагу до підступів лукавого спокусника і всіх його немічних слуг. Бог не вимагає від нас, щоб ми перемоги, бо Він знає: ми цього не можемо. Він вимагає від нас тільки відданості Його волі, смирення і покірності.  А зброя – Його, і перемога – Його. Він завжди буде поблизу нас, і ангели Його будуть служити нам. Величний Господь у силі Своїй, незрівнянний у багатстві Своєму і невимовний у милосерді Своєму. Таке милосердя Його до нас, людей, що Він і Свої власні перемоги приписує нам. За це ж Йому належить і слава від ангелів на небесах, і від людей на землі, Отцю, Сину і Святому Духові – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа