У правильні двері треба входити

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Христос Рождається.

Ви часто приходите в храм. І коли ми всі разом співаємо Символ Віри, визнаємо свою віру, ми чуємо заклик священника, виголос: «Двері, двері премудрості! Будьмо уважні!» Про які це двері говориться? Це двері храму. Зібралися вірні, оголошені вийшли і храм закритий. У храмі знаходяться тільки вірні. Ось про що говориться на Літургії. Тобто, Церква має двері. Через ті двері входять усі, але беруть участь в Євхаристії, в Службі, де є причастя, тільки ті, хто хрещений, хто є членом Церкви.

У школу також усі можуть прийти, але на уроці тільки учні сидять. І так само, як церква, так само й школа має двері. І також через ці двері проходить багато дітей, учнів. Але завжди біля тих дверей є інші двері, які всюди розставлені. Коли діти не тільки йдуть у школу, а йдуть поза школу. І ви знаєте, чого можуть навчитися діти у школі, і чого можуть навчитися діти поза школою. Школа для чого призначена? Дати освіту і поєднувати виховання, відшліфувати виховання, яке діти отримують у сім’ї. Але ми бачимо, що деколи діти приходять зі школи і такого понаучувалися, що батькам і вуха в’януть. І звідки вони це все взяли? Наче ж у школу йшли, але не в ті двері потрапили.

Не думайте, що церква має також тільки одні двері. Можна вибирати й інші двері. Церква наче велика, як нам здається, «учнів» у нас багато – по 700 дітей за рік охрещують в цьому храмі. А вони приходять з хресними батьками, з родиною. Ви їх тут десь бачите біля себе? Тому що крім храму сьогодні відкриті й інші двері. Відкриті двері у магазинах, відкриті на базарі, відкриті у нічних клубах, відкриті там, куди їх тягне.

Коли вчитель говорить: «Учні, я даю вам завдання на вихідні», - що тоді у класі твориться? Незадоволення. А коли він говорить: «А сьогодні уроку не буде» - радість у класі. Ми такі від природи. Ми дивимося на дітей, але ми такі самі. І так само деколи відбувається у церкві. «Чого ходити у цю церкву, я і так уже все знаю, у мене вдома Біблія є, я можу вдома помолитися і почитати».

Сьогодні у Євангелії ми чуємо розповідь, як Господь розказує, що у храм зайшли двоє чоловіків, один фарисей, а другий митар. Хто такий фарисей? Ця людина належала до релігійної партії, релігійного об’єднання, яке відновило Ізраїль. Вони відновили храм, відновили мову, освіту, культуру – все вони відновили. І вони найбільше зробили, починаючи від вавилонського переселення, тому що здавалося, що такої країни як Ізраїль не може бути, і такого народу не може бути, про пройшло велике змішання народів. І завдяки тим фарисеям, які повернулися до батьківської віри, до закону і вони, відновили все,  разом з Іродом Великим за його часів збудували цей величний Храм. Це люди почесні. До них прислуховувались. Вони були авторитетними.

А хто такі були митарі? Митарі – це ті, яких ненавиділи, бо вважали, що вони шахраї, крадії, корупціонери і т.д. Щоб ми зрозуміли, хто такі митарі, нам треба зрозуміти податкову систему, яка була у римській імперії. Чи знаєте ви, скільки ви платите податків? Йдете в магазин – залишаєте 20%. Отримуєте зарплату і з вас знімають багато податків. А римська імперія брала з людей дуже багато – 5%. А на храм віддавали десятину. Чому так? Тому що держава не займалася ні лікарнями, ні школами – усім цим займалася церква, синагоги. При синагогах лікували, при синагогах вчили, при синагогах навіть судові рішення виносили між собою. А римлянам було достатньо 5%. Але ж самі вони цих податків не збирали. Що вони робили? Коли вони приходили, то організовували аукціон на посаду збирачів податків. Хто більше заплатить, той отримує цю посаду, і він збирає. Але він повинен 5% віддати, а що зайве – забрати собі. Яка гарна римська держава. І які погані митарі були у ній.

Напевне, сьогодні теж є аукціон… Хочеш бути податковим інспектором – на аукціоні отримуєш посаду. Як ви думаєте, любили таких митарів, збирачів податків? Не любили. Мали вони можливість розбагатіти за рахунок інших людей? Мали. Брали вони зайве, як Закхей говорив? Брали.

І от у храм заходить і один, і другий. Через одні і ті самі двері. Але вони, ці двері до храму, не є прості.  

Ви чули це? Відкрий двері милосердя. Відкрий двері терпіння. Відкрий двері любові. Відкрий двері покаяння. Хіба не так ми у Великий Піст будемо просити про ці двері. І як людині важко увійти в ці двері, тут потрібне велике покаяння. Бо покаяння – це не є обіцянка. Покаяння – це є дія, треба щось зробити, змінити, і, в першу чергу, самому змінитися.

І розуміє митар, що йому треба змінитися. І він себе б’є в груди і говорить: «Боже, милостивий будь до мене, грішного! Боже, прости мені! Без числа я согрішив, прости мені, Господи!»  А другий, праведний, як нам здається: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий грішний, як той митар».

Ми теж бачимо таких людей сьогодні. Таких, які радіють, що вони більш забезпечені, ніж ті бідні. І теж сьогодні можливо багато людей може дякувати: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий бідний, як цей бідний». «Дякую, Господи, що я набагато мудріший за того».

Як ви думаєте, як Господь буде тоді нас виправдовувати? Не буде виправдовувати, бо нема за що виправдовувати. І коли ми слухаємо сьогоднішню Євангелію, ми зразу починаємо розуміти промисел Божий і волю Божу, яку ми повинні перейняти.

Не буде нас оцінювати Господь по тому, побудували ми величний храм, чи не побудували. Славу приносимо, чи не приносимо. Чи гарно співаємо, чи погано співаємо. Він прийде до нас і скаже: «Я був голодний, а ви Мене не нагодували. Я хотів пити, а ви Мене не напоїли. Я замерзав, а ви Мене не зодягли. Я хворів був і у в’язниці, а ви не допомогли Мені і не відвідали Мене. І не направили на правильний шлях, а ви могли це зробити. Ні, ви раділи з того, що ви не такі, як вони. Я маю що їсти. Я маю що пити. Я маю у що одягатись.»

Господь оцінює по іншому. Господь не оцінює нас по наших діях і по нашому стану, Господь оцінює по нашому серцю і по нашому життю. І дуже-дуже важко все це оцінити.

До вас прийшла людина, гарна, дорогий одяг, біла сорочка, дорогий галстук, взуття, відчуваються парфуми, і ви її приймаєте, і ви хочете мати з нею якийсь бізнес, якусь справу. А якщо треба їй у чомусь допомогти – та нема проблем, гарна людина, у неї є проблеми, ви повністю їй довіряєте. А за якийсь певний час ви бачите, що це була якась афера, вас обманули. Отак ми все сприймаємо. Отак ми все фарисейськи сприймаємо. І деколи ми зустрічаємо людину, яка їхала із заробітків чи на заробітки, яка не пропила гроші, а в неї вкрали, і вона просить гроші на квиток, але вона не у свіжій одежі, бо їхала на роботу,  і ми вже її зовсім по іншому приймаємо. Вона нам не подобається. Нам не цікава ця людина.

Хіба ми кращі від того фарисея, який бачив тільки себе і подібних до себе? А нам треба жити так, щоб ми зрозуміли, чому таке є життя, і чому так ці люди живуть, і що треба робити для того, щоб вони краще жили. Напевне, потрібна ця школа життя розвиватися, і вона повинна розвиватися у державі. Тому що у нас все вимірюється тільки в одному: «Ти мені, я тобі». Вигідно чи не вигідно.  Але, як ми бачимо з загального життя, чи нам вигідно жити у такому суспільстві. Його треба змінювати.

І змінювати його ми можемо тільки тоді, коли ми будемо у правильні двері проходити, як у школі та освіті, так само і в церкві – до Бога. І правильно приймати, і правильно висловлювати допомогу, і правильно просити. І правильно давати.

Ось про що сьогоднішня Євангелія.

Амінь.

Христос Рождається. 

09.02.2020