Вдячність є одним з найпрекрасніших виражень любові
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Амінь.
Певно, кожна людина, коли починає вивчати якусь іноземну мову, починає з певних слів, певних фраз. Для когось першими фразами є «я тебе кохаю», для когось «добрий день». Але найчастіше першим словом, яке ми вчимо, є слово «дякую». Коли ми потрапляємо в якусь чужу країну, перше слово, яке нам пригодиться і яке ми хочемо знати, це слово «дякую» - за ці послуги, які були нам дані, чи поради. І навряд чи є якась мова, а навіть якщо і є така, то вона у меншості, мова, у якій би не було слова, або еквівалента йому – «дякую». Завжди є якесь слово для вираження нашої вдячності. Чому? Тому що і любов так само є універсальна, вона йде через усі культури, через усі народи, через усі мови, через усі наші уявлення. І цією вдячністю, цим словом «дякую», чи якимось жестом, ми виражаємо наше прийняття цієї любові. Ми виражаємо наше бажання прийняти це вираження любові нашим ближнім, прийняти у своє життя, зробити любов частиною нашого життя, радіти цій любові, тішитися.
Вдячність є одним з найпрекрасніших виражень любові, тому що це наш крок назустріч. Це також і наше вираження нашої любові до того ближнього, який виражає до нас свою любов. Означає це, що це любов взаємна, це свідчить про нашу взаємність, це свідчить про нашу гармонію.
І так само як Ісус Христос прийшов у цей світ, воплотився і став Людиною, зробив цей крок назустріч людству, назустріч людській природі, так само і ми маємо зробити свій крок назустріч. І через цю вдячність ми робимо цей крок назустріч любові.
У наш час випробувань, хоч наші дні зараз непрості, все рівно є час, коли треба дякувати. Тому що все одно є ближні, які дбають про нас. Хоч і ми стараємося внести свою лепту. Але і дякувати – також не слід забувати. І є люди, які віддають свої сили, віддають своє здоров’я, а часом – своє життя, за нас, за наші родини. І ця вдячність – це якраз ті капіляри, ті судини, якими тече наше милосердя, наша любов. І ніколи не слід забувати про цю вдячність. Тому що ця вдячність не просто крок назустріч ближньому, який любить нас, а це крок назустріч нашому майбутньому. Крок назустріч нашому світлому майбутньому. І воно не буде таким світлим, якщо не буде любові. Якщо не буде вдячності, якщо не буде порозуміння і гармонії.
Наше життя, яким би воно не було складним, і дуже часто так буває, що те зернятко, яке ми сіємо, та любов, яку ми віддаємо, є неподякуваним. І ми очікуємо цієї вдячності. Ми очікуємо якогось слова «дякую», і не завжди його чуємо. Та це не має нас зупиняти. Не має в нас з’являтися якоїсь думки, що ми змарнували щось – змарнували свій час, змарнували свої почуття, якусь відкритість.
Ми маємо сіяти ці зерня всюди. Навіть якщо ми не бачимо якоїсь вдячності. Навіть якщо немає взаємності. Навіть якщо ми відчуваємо якусь ненависть до нас, або якесь нерозуміння нашого жесту, або нерозуміння того, що ми стараємось для когось. Ми маємо знаходити в собі сили рухатися далі, і знаходити сили простягати руку помочі.
Так само як Ісус Христос у цій євангельській історії. Після того, як дев’ять чоловік не прийшли подякувати, Він не припинив зцілювати людей, не припинив Свою проповідь, не розчарувався у людстві. Він продовжував Свою місію. Так і ми маємо робити свій крок вперед. Хоча, звичайно, світ був би набагато світлішим, більш повним гармонії, порозуміння і любові, якби між нами існувала вдячність, якби між нами існувало порозуміння – в наших родинах, в нашому народі, в нашій церкві.
Тому що так буває, що людям, які найбільше для нас важать, найбільше для нас значать, ми забуваємо сказати слово «дякую». Ми забуваємо сказати слова вдячності, прийняти їхню любов. Нам здається, що і так вони знають про це. Що і ця любов, яку ми виражаємо один одному, в родинах чи церкві, вона є сама собою зрозуміла, так і має бути і по-іншому бути не може. Але може, може, і так буває, тому що ця невдячність підбиває фундамент, на якому стоять і наша церква, і наш народ, і наша сім’я.
І щоб цього не було, маємо жити в любові, маємо жити в порозумінні, маємо жити в єдності. А все це опирається на нашу вдячність і вміння прийняти чужу любов.
І дуже гарно, коли вдячність має ще й гарну пам’ять. Коли вдячність може чекати багато часу на можливість себе виразити, не тільки в слові, але й, можливо, ще в якомусь жесті назустріч. І тоді вона стає ще прекраснішою, тому що не забуте те милосердя, яке було вчинене.
Тому, живімо в любові. Живімо у вдячності. І нам ще так багато треба буде дякувати, коли це все закінчиться. Дякувати не словами, але ділом. Дякувати всім тим, хто поклав своє життя за те, щоб це світле майбутнє було. А щоб воно було, ця жертва має бути прийнята. Має бути прийнята і подякувана. Вшанована і прославлена.
Слава Ісусу Христу!
18.12.2022
Написати листа