Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Велика П’ятниця. Євангеліє про Бога серед розбійників

Проповідь святителя Миколи Сербського 

 

 

Євангеліє про Бога серед розбійників

Христос на Голгофі! Спаситель на Хресті! Праведник в муках! Чоловіколюбець вбитий людьми! Хто має совість, нехай засоромиться! Хто має серце, нехай плаче! Хто має розум, нехай розуміє!

З чим порівняти цю подію, таємну, як безодня, важку, як земля, страшну, як пекло? З якою з мільйонів щоденних подій в неосяжному всесвіті, які бачать наші очі і про які чують наші вуха, порівняти цей, що не має назви, злочин на Голгофі? З ягням серед голодних вовків? Чи з невинним немовлям у пащі царя зміїв? Чи з матір’ю, оточеною божевільними синами і доньками? Чи з майстром, що потрапив у ним самим створену машину і порубаним на шматки механізмом цієї машини? Чи з Авелем, якого брат убив? Але це більший грішник вбив меншого грішника, а тут злочин вчинено над Безгрішним. Чи з Йосипом, якого брати продали в Єгипет? Але це гріх проти брата, однак, не проти Добродія. Чи з праведним Іовом, тіло якого сатана перетворив на гній, і сморід, і їжу червів? Але це лютий сатана виступив проти творіння Божого, а тут творіння виступило проти Творця. Чи з дивним Давидом, на якого повстав син його Авессалом? Але то мала кара Божа за великий гріх Давидів, а тут Праведник, Праведник, найбільший Праведник зазнає найбільших, найбільших мук!

Милосердний Самарянин, що рятував людство від ран, нанесених розбійниками, Сам попався розбійникам. Сім видів розбійників оточили Його. Першого розбійника представляє сатана, другого – старійшини і вожді народу іудейського, третього – Іуда, четвертого – Пилат, п’ятого – Варава, шостого – нерозкаяний злочинець на хресті і сьомого – розкаяний злочинець на хресті. Зупинімося на мить і роздивимось цю розбійницьку шайку, серед якої висить розіп’ятий Син Божий, в крові і ранах. 

На першому місці стоїть сатана. Найбільший капосник роду людському, він є батьком брехні і розбійником з розбійників. Подвійні його спокуси, якими він спокушує рід людський, щоб згубити його: він спокушує насолодами і спокушує стражданням. Спочатку він спокушав Господа на Горі Спокус насолодою, владою і багатством, нині ж, у кінці, він спокушує Його стражданням. Переможений і посоромлений при першому спокушанні, він залишив Господа і відступив від Нього. Але залишив Його не назовсім, а тільки до часу. Так написано в Євангелії: диявол відійшов від Нього до часу (Лк. 4:13). Цей час настав, і ось він знову з’являється. Тепер йому не треба було являтися відкрито і видимо; тепер він діяв через людей, через синів темряви, засліплених великим світлом Христовим, що  у сліпоті своїй віддали себе в руки сатани і послужили йому зброєю проти Господа Ісуса Христа. Але він тут, біля кожного язика, що ганить Христа, на всіх вустах, що обпльовують пречисте лице Його, біля кожної руки, що катує Його і вражає Його терновим вінком, у кожному серці, що горить вогнем заздрощів чи ненависті до Нього.

Другим розбійником є вожді і старійшини народу іудейського, політичні, релігійні та інтелектуальні вожді народу цього. Це книжники, фарисеї, садукеї і священики. На чолі їх всіх стоїть цар Ірод. На злочин проти Господа їх штовхнули заздрість і страх, заздрість до Сильнішого, Мудрішого і Кращого, ніж вони, і страх за своє становище, владу, честь і багатство у випадку, якщо весь народ піде за Христом. Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним! ( Ін.  12:19), - скаржились вони у своєму безсиллі, заздрості і страху. В чому ж їх злочин проти Господа? В тому, що вони без законного допиту і суду взяли і вбили Його. В Євангелії написано: Тоді зібрались первосвященики і книжники і старійшини народу у двір первосвященика, на ім’я Кайяфа, і вирішили на раді взяти Ісуса хитрістю і вбити (Мф. 26:3-4). Отже, вони вирішили на раді не звинуватити Його перед судом, не викласти перед судом Його надумані злочини, щоб осудив Його суд; але вони вирішили на раді взяти і вбити Його, і, до того ж, хитрістю! Коли правдолюбний Никодим пропонував, щоб суд спочатку вислухав Господа, щоб дізнатися, що він робить, фарисеї з обуренням і насмішками відкинули цю пропозицію (Ін. 7:50-52). 

Третій розбійник – Іуда, уявний і жалюгідний апостол. Сатана пролив кров Христову через богоненависть і людиноненависть; старійшини і вожді пролили кров Праведника через заздрість і страх; Іуда ж приєднався до сатани і народних старійших через сріблолюбство. Якого злочин полягав у тому, що за тридцять брудних срібняків він зрадив свого Учителя і Добродія. Свій злочин він сам визнав перед тими ж самими старійшинами, які і найняли його для діла зради. Згрішив я, зрадивши Кров невинну, сказав він. І, кинувши срібняки в храмі, він вийшов, пішов і повісився (Мф. 27: 4-5). Та й сама його відразлива смерть свідчить проти нього, бо про нього написано так: І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось… (Дії Апостолів 1:18) 

Четвертий розбійник – Пилат, намісник кесаря в Єрусалимі і, таємним чином, представник язичницького світу при засудженні Боголюдини. Наскільки він зневажав іудеїв, настільки ж  іудеї зневажали його. Спочатку він взагалі не хотів втручатися в суд над Христом. Візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його (Ін. 18:31), - так сказав він обвинувачам Христовим. Потім він взяв сторону Христа і після певного допиту оголосив іудеям: я ніякої вини не знаходжу в Ньому (Ін. 18:38). Нарешті, заляканий погрозою: якщо відпустиш Його, ти не друг Кесареві (Ін. 19:12), - І Пилат присудив, щоб було, як просили вони…(Лк. 23:24) і звелів Христа бичувати і розіп’яти. Злочин Пилата полягає в тому, що він міг, але не захотів захистити Праведника. Сам він сказав Господу: я маю владу розіп’яти Тебе і маю владу відпустити Тебе (Ін. 19:10). Цим зізнанням Пилат назавжди наклав на себе тягар – відповідальність за вбивство Христа. Що підштовхнуло Пилата на цей злочин, і що привело його у шайку інших розбійників? Малодушність і страх, малодушність у захисті справедливості і страх за своє становище і милість кесареву. 

П’ятим розбійником був Варава. Той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язниці. (Лк. 23:19).  За таке беззаконня він і за іудейським, і за римським законом заслуговував смерті. Особисто і свідомо він нічим не згрішив проти Христа. Згрішили ті, хто йому віддали перевагу перед Христом. За допомогою розбійника Варави Пилат думав врятувати Христа від смерті; іудеї ж з допомогою невинного Христа врятували Вараву. А саме, Пилат запропонував іудеям проголосувати і вільно вибрати Христа чи Вараву; і подібні вибрали подібного. Бога чи розбійника? І розбійники проголосували за розбійника?

Шостим і сьомим розбійниками були злочинці, що висіли на Голгофі кожен на своєму хресті, один праворуч, а другий ліворуч Христа, як пророкував і передбачив Ісайя: і до злочинців зачислений був (Іс.53:12). Один з цих розбійників і в смертних муках вустами своїми вигукував наклепи; другий же молився. Ось дві людини в однаковому становищі: обидва прибиті до хреста, обидва покидають світ цей, нічого більше від нього не очікуючи! І, все-таки, які вони різні! Ось відповідь всім, хто кричить: «Поставте людей в рівне матеріальне становище, віддавайте їм всім рівну честь і дайте рівну власність, і тоді вони й духовно будуть однакові!» Один розбійник, віддаючи дух, злословить на Сина Божого: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас; другий же молиться Господу: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє (Лк. 23:39-42)! Хресні муки одному вбили і тіло, і душу; а другому вбили тіло і спасли душу. Хрест Христів одному був на спокусу, а другому – на спасіння.

Такі розбійники оточили Христа. Але, о благодать Божа, допоможи нам, перш ніж ми засудимо цих розбійників, що розіп’яли на хресті Господа любові, роздивитися своє власне життя і дослідити, чи не належимо й ми до тієї самої розбійницької банди. О, якби ми були  подібні на сьомого розбійника, котрий покаявся на хресті і в стражданнях тілесних знайшов і здобув спасіння своєї грішної душі!

Якщо хтось дихає ненавистю до Бога і людей, то він є найближчим товаришем сатани і найгострішою зброєю його.

Якщо хтось переповнений заздрощів до богоугодних людей і рабів Христових, то він розбійник і боговбивця, подібний до Ірода, Анни, Кайяфи та інших вождів і старійшин народу іудейського.

Якщо хтось сріблолюбець, то не далеко він від зради Бога і його найближчим товаришем у розбійницькій ватазі світу цього є Іуда.

 Якщо хтось малодушний у захисті праведників і так боїться за своє становище і комфорт, що згодиться навіть і на вбивство праведника, - той такий самісінький розбійник, як і Пилат.

Якщо хтось творив смуту і вбивства, а замість нього постраждав інший, через судову помилку чи через людську нечесність, - він розбійник, подібно до Варави. 

Якщо хтось ганить Бога все своє життя, ділами чи словами, і навіть у смертну годину на язику в нього богохульство, - воістину, його духовним братом є розбійник-богохульник на хресті. 

Нехай же буде благословенним той, хто, зазнавши мук за гріхи свої, нікого не ганить і нікого не засуджує, але пам’ятає про гріхи свої і благає у Бога прощення і спасіння! Нехай буде благословенний цей сьомий розбійник, який зрозумів, що страждання його на хресті заслужені гріхами його, і зрозумів, що страждання невинного Спасителя не заслужені, але сприйняті за гріхи других людей; і покаявся, випросив милість Божу і першим увійшов до Раю вічного життя разом із Спасителем! Три одкровення отримали ми через нього: спасенність покаяння, навіть і в годину смертну; спасенність молитви до Бога; і швидкість Божого милосердя. Чудесний приклад залишив він всім нам, що яким би не було гріхом себе забруднили, від Бога відпали і до злочинців приєдналися. Всякий гріх – злочин проти Бога, і кожен, хто здійснив хоча б один-єдиний гріх, входить у число розбійників, тобто, рабів сатани. Тож нехай же ніхто у муках не нарікає, щоб муки не стали йому не на спасіння, а на погибель; але нехай освітлює морок страждань роздумами про свої гріхи, покаянням і молитвою. Тільки так муки будуть йому не на погибель, а на спасіння.

А тепер, коли ми побачили всіх розбійників, що оточили Господа Ісуса Христа, зупинімося на деякий час і перед Самим Господом і подивімося, як виглядає Він серед розбійників. Насамперед, на хвилинку вернімося в сад Гефсиманський, де втомлені учні сплять, а Господь схиляє коліна в молитві і боротьбі: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти…(Мф. 26:39).  А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю… (Лк. 22:44). 

Нероздільні Божество Христове від Його людського єства, але перед нашими очима то одне проявляється більше, то друге. Дивлячись на Нього, як на слабеньке Немовля у вертепі, ми бачимо Людину. Дивлячись на Його втечу в Єгипет або на багаторічну безмовну працю в Назареті, ми знову бачимо Людину. Дивимось на Нього спраглого і голодного, і втомленого з дороги, ми бачимо Людину. Але коли у нас перед очима Він воскрешає  мертвих, примножує хліби, зцілює біснуватих і прокажених, втихомирює бурю, забороняє вітрам, ходить по воді, як по суші – тоді ми, воістину, бачимо перед собою не Людину, але Бога. В Гефсиманському саду ми бачимо Його і як Бога, і як Людину. Як Бога – бо поки троє кращих чоловіків на світі, троє перших Його апостолів, сплять, натомившись, Він невтомно залишається в молитвенному коліносхиленому пильнуванні. Як Бога – бо хто і коли міг і смів звернутися до Бога зі словами Отче Мій, крім Нього єдиного, що усвідомлював як Син свою єдиносущність з Богом Отцем? Як Бога – бо хто зі смертних людей відчайдушно б сказав, що за словом його злетяться до нього більше, ніж дванадцять легіонів Ангелів (Мф.26:53)? Як Людину – бо як Людина Він падає лицем Своїм у прах земний; як Людина вкривається краплями поту від страждання; як Людина перебуває в борінні Сам з Собою; як Людина жахається від думки про муки і смерть; як Людина молиться, щоб оминула Його гірка чаша страждань.

Хто може описати і виміряти страждання Христові в ту страшну ніч напередодні розп’яття? Страждання душі і тіла! Якщо на Хресті сильнішими були страждання тілесні, то тут сильнішим було страждання духовне. Бо говориться, що Він був у боротьбі. Це внутрішнє, душевне боріння; це порозуміння з Отцем; це таємна нарада Людини з безмежною Божественною Трійцею про те, від чого залежить увесь сотворений світ від початку до кінця. З одного боку – жахливі муки Людини, від яких холодної ночі виступає кривавий піт; а з другого боку – Божа споруда людського спасіння. Ці дві сторони перебували у боротьбі. Ці дві сторони слід було примирити. Людина вигукувала: якщо можливо, нехай омине Мене чаша ця; Боголюдина (Слухняний Син) додавав: втім, не як Я хочу, але як Ти. А Бог призначав, що чашу слід випити. І коли Людина примирилася з призначенням Божим, мир знову повернувся в душу Його, той ніколи не бачений на землі мир, який вже не могли похитнути ні зрада, ні плювки, ні прокляття, ні доноси, ні терновий вінець, ні брехня, ні наклеп, ні невдячність, ні все довколишнє безумство, ні навіть хресні страждання. Господь наш Ісус Христос отримав славну перемогу над сатаною в Гефсиманському саду, і отримав її через послух Богові Отцю. Через непослух Богові Адам був переможений сатаною; слухняністю Богові Христос переміг сатану і врятував Адама та рід його. В саду Райському сатана переміг людину; в саду Гефсиманському Людина перемогла сатану. Це й було тим борінням, про яке згадує євангеліст. Треба було, щоб перемогла саме Людина, Людина, а не Бог, щоб мали таким чином всі люди перед собою приклад боротьби і перемоги, приклад людський, якому можна наслідувати. Тому Бог і дозволив Людині Ісусу боротися з сатаною і різноманітними силами його. Звідси й жахливі муки Людини; звідси і вигук: нехай мине Мене чаша ця; звідси і піт Його, як краплі крові, що падають на землю. Але якщо плоть немічна, то дух бадьорий (Мф.26:41). І дух отримав перемогу спочатку над плоттю, а згодом і над сатаною. Можливо, сатана не міг зрозуміти, що повністю переможений в саду Гефсиманському, і продовжував торжествувати, бачачи наругу Господа, розп’яття і смерть. Але коли Господь, через смерть і гріб, спустився як грім у царство сатани, тоді сатана усвідомив: його уявна перемога на Гологофі є лише завершенням його поразки в Гефсиманії.

Як Господь Ісус Христос був голодним і спраглим як Людина; втомлювався як Людина, як Людина їв і спав, ходив і говорив, плакав і радів, - так Він як Людина і страждав. І нехай не скаже ніхто з нас: «Легко Йому було страждати – Він був Богом! А мені як зносити страждання?» Такі слова – всього лиш відмовка, що витікає від незнання і лінощів духу. Воістину, не легко було Христові страждати, бо Він страждав не як Бог, але як Людина. І ще: важче було страждати Йому, невинному і безгрішному, ніж нам, винним і грішним. Нам ніколи не слід забувати, що коли ми страждаємо, то страждаємо за свої гріхи. Господь же Ісус Христос страждав не через Себе і не за Себе, але через людей і за людей, через багатьох людей і за всі гріхи людські. А якщо один гріх приніс Адамові смерть; якщо один гріх позначив чоло Каїна вічною печаттю ганьби; якщо Давид так постраждав за два-три гріхи; якщо за багато гріхів Єрусалим був розорений і Ізраїль відведений у рабство – можете собі уявити, які страждання мав переносити Той, на кому тягарем тяжіли гори всіх гріхів людських, всіх віків і всіх поколінь! Тут страшні гріхи, від яких земля розкривалась і поглинала людей і худобу; тут гріхи, від яких гинули міста і народи; тут гріхи, що викликали потоп, і голод, і посуху, і мор, і саранчу, і гусениць; тут гріхи, що призводили між людьми війни, спустошення і розорення; і гріхи, що відкривали ворота душ людських і населяли людей божевільними духами; і гріхи, від яких сонце мутніло, і море хвилювалось, і ріки висихали. І чи варто перечислювати? Чи можна вирахувати пісок морський чи траву польову? Всі ті гріхи, з яких кожен зокрема смертельний, як отрута найнебезпечнішої змії, бо відплата за гріх – смерть (Рим.6:23), всі до одного впали на невинну Людину Ісуса. Він взяв на Себе гріхи наші. Що ж дивного, якщо з Його чола падають краплі поту, як краплі крові! Що дивного, якщо голосить Він: нехай мине Мене чаша ця! Навряд чи хто помре за праведника, а Христос помер за нечестивих (Рим.5:5-7)! Уяви собі, що тебе ведуть на страту за праведника, і ти побачиш, як це важко. А уяви, що тебе страчують за розбійника, і, при цьому, за розбійника, який проти тебе вчинив злочин, - уяви, що тебе ведуть на смерть ради його спасіння! Від однієї такої думки у тебе виступить піт. Тоді ти до певної міри зрозумієш кривавий піт Христа. І тоді ти, наляканий, вражений, здивований, вигукнеш: «Ось Людина, Яка є Богом!»

Ось Людина! (Ін.19:5) – вигукнув Пилат перед натовпом іудеїв, вказуючи їм на Христа у терновому вінку і багряниці. Чому Пилат так вигукнув? Захоплюючись гідністю, спокоєм і мовчазністю Христовою, чи маючи намір викликати співчуття іудеїв? Можливо, і те, і друге. Вигукнімо і ми з захопленням: «Ось Людина!». Ось істинна, справжня, прекрасна Людина, яку задумував Бог, коли творив Адама. Ось Людина лагідна, смиренна і покірна волі Божій, яким був Адам в Раю до гріхопадіння і вигнання. Це Людина, в Якій немає ненависті і злості, Людина, що має непохитний мир серед бурі ненависті і злості людської і бісівської! Його боріння завершене в саду Гефсиманському. Тоді, коли Він втретє і востаннє проголосив до Отця: нехай буде воля Твоя, - настав мир в душі Його. Цей мир додавав Йому гідності, що дратувала іудеїв і викликала захоплення у Пилата. Він передав тіло Своє волі Отця Свого, як трішки згодом передав в руки Його дух Свій. Свою Людську волю Він повністю підкорив Божественній волі Отця Небесного. Не бажаючи нікому зла, незлобливий Агнець йшов, згинаючись під вагою Хреста, на Голгофу. Не так тяжіло на Ньому дерево Хресне, як гріхи роду людського, гріхи, які разом з Його тілом повинні були бути прибитими до дерева того.

Та чи варто говорити, що Христос в ці страшні години нікому не бажав зла? Це означає сказати тільки половину. Він всім і кожному бажав тільки добра. Але і цим сказано не все. Він не тільки бажав добра, але й до останнього Свого подиху трудився на благо людей. Навіть на самому Хресті Він трудиться на благо тих, хто прибив Його до дерева. Все, що Він міг зробити для них під час Своїх хресних страждань, Він зробив, а саме: простив їм гріх їх. 

Отче! Прости їм, бо не знають, що роблять (Лк.23:34). Це не тільки благе побажання, це благе діло, найвеличніше благе діло, яке грішним людям потрібне від Бога. На Хресті, в обіймах смерті, весь згинаючись від болю, Господь сповнений турботи про спасіння людей. Він виправдовує людей їх невіданням. Він молиться про розбійників, які Його гвіздками прибивають і списом пронизують. Він і розіп’ятий дотримується Своїх великих заповідей, даних людям: заповідь про безперестанну молитву, заповідь про милосердя, заповідь про прощення, заповідь про любов. Хто й коли, потрапивши в руки розбійників, молився про благо розбійників, молився про їх спасіння, піклувався про них, виправдовував їх злочин? І найкращі люди, потрапивши в руки розбійників, молилися Богові тільки про своє спасіння, думали про своє благо, піклувалися про себе і виправдовували себе. І найправедніші люди до Христа не могли піднятися до молитви за мучителів своїх. Кожен закликав і Бога, і людей, віддати за заподіяне йому зло. А тут Господь виправдовує Своїх мучителів, піклується про них, прощає їх і молиться за них. Через які дрібниці ми буваємо злопам’ятними? Через які дрібниці ми гніваємося і мстимося! І це ми, що кожен день накликаємо на себе гнів Божий переступом Його святих заповідей – нечистими думками, нечистими бажаннями, нечистими ділами! Ніхто з нас не може назватися людиною, не будучи чоловіколюбним. Тільки чоловіколюбство може зробити нас людьми, істинними і справжніми людьми. Марно ми дивимось на розіп’ятого Господа, даремно слухаємо Його останню молитву за грішників – якщо нема в нас чоловіколюбства, то і ми входимо до розбійницької шайки, що неправедно засудила і вбила Його. Так нехай же нас наповнює не лише захоплення Господом Чоловіколюбцем, але разом з тим і сором, настільки, наскільки ця молитва з Хреста стосується і нас.

«Чим більша любов, тим більші і страждання», - говорить преподобний Феодор Студит. Якщо ми ще не здатні виміряти любов Господа Ісуса Христа до нас, постараймося виміряти страждання Його за нас. А страждання Його за нас були настільки великі і жахливі, що й земля відчула їх і стряслася; і сонце відчуло його – і затьмарилося; і камені – і розбились; і завіса – і роздерлась; і гроби – і відкрились;  і померлі – і воскресли; і сотник під Хрестом – і визнав Сина Божого; і розбійник на хресті – і покаявся. І нехай не буде наше серце сліпішим за землю, твердішим за камінь, нечутливішим за гроби і мертвішим за покійників, але покаймося як розбійник на хресті, і поклонімося Синові Божому, як сотник Пилатів під Хрестом; щоб і ми так, з багатьма святими братами і сестрами, були навіки викуплені від смерті стражданнями Христовими, очищені пречистою кров’ю Його, обійняті розпростертими руками Його святими і удостоєні безсмертного Царства Його. Бо ті, хто знехтували цим, залишаться при житті цьому в антихристовій розбійницькій шайці, а у житті іншому будуть мати долю нерозкаяних розбійників, далеко, далеко-предалеко від лиця Божого. Бо, хоча Бог одного разу був з розбійниками на землі, Він ніколи не буде з ними на небі.

Поклонімося ж страстям Господа, розіп’ятого за нас, грішних. Визнаваймо і прославляймо Його святе ім’я. Нехай буде Йому честь і слава, як істинній Людині і істинному Богові, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки віків. Амінь. 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа