Відкриймо наші серця для ближніх

Проповідь о. Івана Гошовського у  неділю сьому після Пасхи - неділю святих отців Першого Вселенського Собору.

Сьогодні ми святкуємо пам’ять святих отців Першого Вселенського Собору. Подія, яка відбулася майже XVI століть тому. Чому ця подія важлива для нас? Чому ця подія важлива для нашої традиції? 

В перші століття християнства у людей виникало багато запитань. Ким був Ісус Христос? Для чого Він прийшов у  світ? Що означають Його слова? І так само, як було багато запитань, було і багато спроб відповісти на ці запитання. 

Часто людина пробує осягнути божественну природу, хоч це і неможливо для людини, але за допомогою передання і Святого Писання ми робимо спроби дати відповіді на запитання, які нас турбують. Деякі з цих питань є в гармонії з віровченням і ведуть до спасіння. Деякі відповіді спокушені і ведуть нас у гріх. 

Таким чином, у перші століття було багато людей, які, змагаючись в своїх роздумах, пробували дати відповідь. Таким був і пресвітер Арій з Александрії, який на той час мав славу великого тлумача Святого Писання. І ці його спроби дати відповіді стали причиною скликання Першого Вселенського Собору. 

Арій, читаючи Святе Писання, помітив, що дуже часто Ісус Христос описаний зовсім як людина: Він їсть, Він п’є, Він спить. І його спокушений розум дійшов до висновку, що Він не може бути Богом. Що Він, так само, як і ми, є творінням, має божественну природу, але все ж створений. 

Чому такі твердження є небезпечними для нашого спасіння? Чому воно суперечить нашій християнській традиції? Тому що для нас, як вчать отці церкви, як вчить Афанасій Александрійський, який також був присутній на Першому Вселенському Соборі, ще зовсім молодим архидияконом, вони вчать, що запорукою спасіння є єднання створеної людини з Богом. І це єднання можливе тільки тоді, коли Бог втілиться і стане людиною. І це сталося через Ісуса Христа. Тільки через обоження, уподібнення божественному ми можемо досягнути спасіння. 

Так як вчення Арія отримало широке поширення серед його пастви і серед інших мас того часу, архієреї християнської церкви з ініціативи імператора Костянтина вирішили зустрітися в одному місці і побороти цю єресь. Результатом Першого Вселенського Собору було засудження вчення Арія, а також створення Символу Віри. І до цього існували Символи Віри, які використовувалися при хрещенні. Втім, створений на Першому Вселенському Соборі Символ Віри вмістив в собі всі догматичні положення, які би правильно трактували християнське віровчення і убезпечували вірних послідовників Христа від впадання в єресь, в спокусу. 

В 325 році найсвітліші голови християнського світу, це були на той час найосвіченіші люди, зібралися в одному місці. Там також були представники Арія, його прихильники. І засідання Вселенського Собору почалося з того, що вони вислухали Арія, вислухали його прибічників, їх аргументи, і після того тих з них, хто покаявся – їх прийняли як собі рівних, і ставилися як до рівних. 

Чи можемо ми так вчинити як отці церкви Першого Вселенського Собору? Чи здатні ми слухати? Ці люди подолали неймовірні відстані, щоб вислухати того, хто несе небезпеку їхній пастві, того, чиє віровчення вони вважали хибним, але все ж вони вислухали його і його прибічників. 

Чи вистачає нам терпіння вислухати своїх ближніх? Чи вистачає нам терпіння для найближчих нам людей? Вони подолали тисячі кілометрів, тому що були представники Італії, Іспанії, Скіфії  (так тоді називали територію України)? Чи здатні ми вислухати того, хто нам найдорожчий? Часто ми знаходимо якісь причини, щоб цього не робити. Часом ми посилаємось на недосвідченість того, хто пробує нам щось сказати. Або, навпаки, на те, що він вже старий і мало що розуміє. Або на те, що він, можливо, не такий успішний у житті - сьогодні так само багато дивляться на успіх. Ми закриваємося, ми не слухаємо, і так само не слухають нас. І чим далі, ми відчуваємо  -  є стільки всього, чим хочеться поділитися, поділитися зі світом, але нас так само ніхто не хоче слухати. Ми стаємо по-справжньому самотніми. 

В наш час багато людей мовчить. Багато людей мовчить, коли треба сказати слово. Багато людей мовчить, коли треба відстояти свою правду, стати за справедливість. Дехто говорить. Дехто відстоює свою правду. Але зовсім мало людей, які слухають. 

Можливість вислухати, прихильність до чужої думки є основою для єдності. В наш час, час розколів не тільки в церкві, але й в суспільстві і світі, єдність є тим шляхом, який міг би виправити багато помилок. 

Єдність – це найбільший дар, який ми можемо залишити після себе майбутнім нащадкам, подолавши наші непорозуміння і свої образи. І та єдність, яку продемонстрували святі отці Першого Вселенського Собору, дійшовши згоди, а головне – вислухавши своїх опонентів, а ще найважливіше – після їхнього покаяння прийнявши їх як рівних, як своїх братів, - має бути нашою метою у нашому житті. А їхня терпимість має бути прикладом для нас. Тому що коли ми не слухаємо один одного, коли ми хочемо поділитися з кимось, але нас ніхто не слухає, ми таким чином відсутні у їхньому житті. Ми не пускаємо іншу людину у своє життя. Не даємо їй висловитися, не даємо їй поділитися найдорожчим, поділитися радістю чи горем. І таким чином, знижається довіра, а з недовіри з’являється розбрат. 

Нам всім треба працювати над тим, щоб нам було що передати нашим нащадкам, наступним поколінням, щоб вони не тратили свої життя на безглузді конфлікти, на безглузді образи. Єдність – це та основа, з якої вони могли б почати. 

Один філософ сказав: «Скажи мені щось, щоб я тебе побачив». Тобто, скажи мені свої погляди, свої ідеї, щоб я тебе побачив, побачив як людину. Побачив, що у тебе в голові, що в думках. Таким чином ти станеш видимий для мене. Коли ми не чуємо і не хочемо зрозуміти один одного, ми не пускаємо людей у своє життя. Але від того і наше життя стає пустим. Тому, відкриваючи наші серця для наших ближніх, наші серця і наш розум, будьмо готові вислухати, прийняти і будьмо уважні один до одного. 

Амінь.