Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Володимир Соловйов. Росія і Вселенська церква. Розділ 1

 

Святий Миколай і святий Касіян [і], розповідає нам російська народна легенда, послані з раю щоб навідати землю, побачили одного разу на дорозі бідного селянина, віз якого, навантажений сіном, глибоко загруз в багнюці, а він сам марно силкувався змусити свого коня зрушити віз з місця.

- Ходімо, підсобимо добрій людині, - сказав святий Миколай.
- Бережи мене Бог, - відповів святий Касіян: - я боюся забруднити свою хламиду.
- Ну, то почекай мене, або краще йди собі без мене своєю дорогою, - сказав святий Миколай, - і безстрашно зайшовши в багнюку, він енергійно допоміг мужикові витягнути воза з колії.
Коли, закінчивши цю роботу, святий Миколай наздогнав свого товариша, то був весь у грязюці, а поплямована і розірвана хламида його нагадувала лахміття бідняка. Велике було здивування святого Петра, коли він побачив його в такому вигляді біля воріт раю.
- О! Хто тебе так обробив? - запитав він його.
Святий Миколай розповів, як було діло.
- А ти, - запитав святий Петро святого Касіяна, - хіба не був з ним при цій зустрічі?
- Як же, але я не маю звички втручатися в те, що мене не стосується і перш за все я подумав про те, щоб не забруднити недоторкану білизну моєї хламиди.

- Ну так от, - сказав святий Петро, - тебе, святий Миколаю, за те, що ти не побоявся забруднитися, виручаючи ближнього з біди, відтепер вшановуватимуть двічі на рік, і ти будеш в очах всіх селян святої Русі найбільшим святим після мене. А ти, святий Касіяне, задовольняйся недоторканою білизною твоєї хламиди, а вшановувати тебе будуть лише у високосні роки - раз на чотири роки.

Звичайно, можна пробачити святому Касіяну його відразу до ручної праці і бруду великих доріг. Але він був би категорично не правий, якби надумав засудити свого товариша за те, що той інакше уявляє собі обов'язки святих по відношенню до людства. Нам дороге чисте і пишне вбрання святого Касіяна, але, раз наш віз все ще стоїть загрузлий в багнюці, нам над усе потрібен святий Миколай, цей безстрашний святий, завжди готовий на подвиг, щоб подати нам руку допомоги.

Західна Церква, вірна своєму апостольському покликанню, не побоялася зануритися в бруд історичного життя. Протягом довгих століть вона була єдиним джерелом морального порядку і розумової культури серед варварських народів Європи і тому вимушена була прийняти на себе і Всю працю матеріального управління разом з духовним вихованням цих, незалежних за своїм духом і суворих у своїх інстинктах, народів. Присвятивши себе цій важкій роботі, Папство, як святий Миколай в оповіді, думало менше про свою видиму чистоту, ніж про насущні потреби людства. Східна Церква, з свого боку, у своєму пустельницькому аскетизмі і своєму споглядальному містицизмі, у своєму віддаленні від політики і всіх суспільних завдань, що зачіпало людство в його цілому, бажала насамперед, як святий Касьян, досягти раю без жодної плями на своїй хламиді. Там хотіли докласти всіх божі і людські сили до вселенської мети, тут вся турбота була лише про те, щоб зберегти свою чистоту. Ось корінна відмінність і найглибша причина поділу між обома Церквами.

Справа в різному ідеалі самого релігійного життя. Релігійний ідеал християнського Сходу в його окремості не хибний, але він не повний.

Для східного християнства релігія ось уже тисячу років як ототожнилась з особистим благочестям [1] і молитва визнана єдиною релігійною справою. Західна Церква, не заперечуючи важливості індивідуального благочестя, як істинного зачатка будь-якої релігії, хоче, щоб цей зачаток розвинувся і приніс плоди у громадській діяльності, спрямованій на славу Божу на загальне благо людства. Східна людина молиться, західна молиться і працює. Хто з двох правий?

Ісус Христос заснував свою видиму Церкву не для того тільки, щоб вона споглядала небо, але й для того, щоб вона працювала і вступила в бій з воротами пекла. Він послав своїх апостолів не в пустелю і самоту, але у світ, щоб завоювати його і підкорити його царству, яке не від світу цього, і Він заповів їм не тільки голубину чистоту, але й зміїну мудрість. Якби вся справа була лише в тому, щоб зберегти чистоту християнської душі, до чого була б тоді вся ця громадська організація Церкви, до чого всі ці верховні і безумовні права, якими Христос забезпечив її, давши їй безапеляційну владу в'язати і вирішити на землі і на небесах.

Ченці Святої гори Афон - ці справжні представники східної Церкви в її особливості - ось уже довгі століття витрачають всі свої сили на молитву і споглядання несотвореного світла Фаворського [2]. Вони мають рацію, бо молитва і споглядання несотворених речей необхідні для християнського життя. Але чи можна допустити, щоб це душевне заняття становило все в християнському житті? А це з необхідності доведеться зробити, якщо хочеш поставити православний Схід, з його своєрідним характером і його спеціальним релігійним напрямом, на місце Вселенської Церкви. У нас є на Сході Церква, що молиться, але де в нас Церква, що діє, яка б виступала в якості духовної сили, безумовно незалежної від земних властей? Де на Сході Церква живого Бога, Церква, що в кожну епоху дає закони людству, визначає і розвиває формули вічної істини, щоб протиставити їх помилковості, що невпинно змінює свій вигляд? Де Церква, яка працює над перетворенням соціального життя націй згідно з християнським ідеалом і веде їх до кінцевої мети творіння - вільного і досконалого єднання з Творцем?

Прихильники виняткового аскетизму мали б пам'ятати, що Досконала Людина провела у пустелі тільки сорок днів; споглядальники Фаворського світла не повинні були б забувати, що це світло з'явилося лише одного разу в земному житті Христа, який показав на своєму прикладі, що істинна молитва та істинне споглядання суть тільки опорами діяльного життя. Якщо ця велика Церква, яка тільки й робила, що молилася протягом століть, не марно молилась, то вона повинна проявити себе, як жива Церква, діюча, яка бореться і торжествує. Але необхідно, щоб ми самі твердо захотіли цього. Нам потрібно, перш за все, усвідомити недостатність нашого традиційного релігійного ідеалу і докласти щирі зусилля до здійснення більш повної концепції християнства. Для цього немає потреби що-небудь вигадувати, чи що-небудь створювати. Досить повернути нашій релігії її кафолічний або вселенський характер, визнавши себе солідарними з діяльною частиною християнського світу, цим централізованим і організованим для вселенської справи Заходом, що володіє всім, чого нам не вистачає. Від нас не вимагають, щоб ми змінили нашу східну природу або відреклися від своєрідного характеру нашого релігійного духу. Необхідно тільки визнати без застережень наступну вельми просту істину: а саме, що ми, Схід, представляємо лише частину Вселенської Церкви і частина, яка не має свого центру в собі самій, і що нам треба, отже, пов'язати наші приватні і периферійні сили з великим вселенським центром, який Провидіння помістило на Заході. Справа не у тому, щоб придушити нашу релігійну й моральну індивідуальність, але у тому, щоб заповнити її і ввести її в коло вселенського та поступального життя. Весь наш обов'язок лише в тому, щоб усвідомити себе тим, чим ми є насправді, а саме - органічною частиною великого християнського тіла, і визнати нашу духовну солідарність з братами на Заході. Цей моральний акт, акт справедливості і любові, був би вже сам по собі величезним кроком вперед для нас і необхідною умовою всякого подальшого прогресу.

Святому Касьяну нема потреби ставати іншою людиною і не дбати про чистоту свої чистих шат. Йому треба лише визнати, що побратим його володіє деякими важливими якостями, відсутніми в ньому самому, і замість того, щоб дутися на цього невтомного трудівника, йому слід щиро визнати його за товариша і керівника на тому земному шляху, який їм обом ще залишається пройти.

[1] У давній російській мові зазвичай термін благочестя вживався для позначення православ'я і термін благочестива віра замість православної віри

[2] Шляхом деяких фізіологічних і психологічних прийомів, афонські відлюдники досягають екстатичного стану, в якому вони переживають особливі відчуття і, за їх словами, бачать божественне світло, що з'явилося при Преображенні Господа нашого. Найцікавіше, що цей феномен розглядається як неминуща і вічна реальність. Запеклі суперечки виникли у грецькій Церкві в XIV столітті, і мали своїм предметом з'ясування дійсної природи Фаворського світла і його відношення до сутності Божества.

[і] Миколай Мирлікійський, свт., Архієпископ Мир Лікійських (бл.345-351 рр..). Іоанн (Іван) Касьян Римлянин, прп. (бл.360-бл.435), латиномовний духовний письменник і подвижник.

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа