Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Володимир Соловйов Росія і Вселенська церква.Розділ 5

 

Преосвященний Філарет мимоволі оголив дійсний стан Східної Церкви, що відокремилася. Слов'янофіли спробували прикрити цю наготу прозорим покривом ідеалістичної теорії Церкви "в її вільній і живій єдності, заснованій на божественній благодаті і християнській любові". Як загальна ідея Церкви, що розглядається як моральний організм, доктрина слов'янофілів абсолютно вірна, і заслуга їх велика, що вони наполягли в принципі на істотній і неподільній єдності цього організму, яким нехтували наші офіційні богослови і наші старовіри. Втім ті, кому здається, що слов'янофіли в своєму викладі позитивної ідеї Вселенської Церкви занадто туманні і не виходять із загальних місць, можуть знайти ту саму ідею Церкви, з незрівнянно більшою широтою і ясністю розвинену, у деяких католицьких письменників, особливо у знаменитого Мелера в його чудовій праці: "Die Symbolik der Christlichen Kirche" [1] .

«Церква єдина» [i] , такий заголовок дав Хомяков (глава слов'янофільського гуртка в Росії) невеликому богословському твору, який, хоч і незначний сам собою, але заслуговує бути відзначеним, як єдина спроба з боку слов'янофілів визначити і систематизувати свої богословські погляди. Єдність Церкви визначається єдністю божественної Благодаті, яка, щоб пронизати людей і перетворити їх у Церкву Бога, вимагає від них вірності загальному переказу, братерської любові та вільної згоди індивідуальних свідомостей, що є безсумнівною запорукою істинності їх віри. На цій останній точці особливо наполягають слов'янофіли, визначаючи істинну Церкву, як добровільний і внутрішній синтез єдності і свободи в любові.

Що можна заперечити проти подібного ідеалу?! Хто з римських католиків, якби йому показали все людство чи значну його частину, сповнену божественної любові і братнього благовоління, що має одну душу і одне серце, і перебуває, таким чином, у вільному і безумовно внутрішньому єднанні, - який, кажу я, римський католик захотів би нав'язати такому суспільству зовнішній і примусовий авторитет громадської церковної влади? Невже десь знайдуться папісти, які вважали б, що херувими і серафими потребують папи для управління ними? І, з іншого боку, де той протестант, який при вигляді повної істини, дійсно досягнутої "досконалістю любові", став би ще наполягати на праві вільного дослідження?

Абсолютно вільне і внутрішнє єднання людей з Божеством і між собою є та кінцева мета, та пристань, до якої ми спрямовуємо свій корабель. Наші західні брати не згодні між собою щодо вибору засобів для досягнення цієї мети. Католики вважають, що безпечніше пливти по морю всім разом, на великому, випробуваному кораблі, спорудженому знаменитим майстром, керованому спритним керманичем і забезпеченому всім, що необхідно для подорожі. Протестанти стверджують, всупереч, що кожен повинен сам сколотити собі човен на свій розсуд, щоб мати можливість плавати з більшою свободою. Це остання думка, хоча і помилкова, піддається обговоренню. Але що можна сказати про уявлення православних, які вважають, що кращий спосіб досягти гавані, це уявити собі, що ти вже там. І, в силу цього, вони ставлять себе вище західних сповідань, які, правду кажучи, ніколи й не підозрювали, що велике релігійне питання може бути вирішене з такою легкістю.

Церква єдина і нероздільна, що не заважає їй вміщати в собі різні області, які не слід розділяти, але які треба точно розмежовувати, а то ніколи не досягнеш розуміння минулого і сьогодення і нічого не зробиш для релігійного майбутнього людства. Безумовна досконалість може бути долею лише верховної частини Церкви, що вже остаточно здобула і засвоїла собі повноту божественної благодаті (Церква торжествуюча, або царство слави). Між цією божественною сферою і чисто земними елементами видимого людства стоїть боголюдський організм Церкви, невидимий у своїй містичній могутності і видимий в своїх актуальних проявах, причетний однаково, як до небесної досконалості, так і до умов матеріального існування. Це і є Церква у власному розумінні цього слова, і про неї в подальшому ми й будемо вести мову. Вона не досконала в безумовному сенсі, але вона повинна володіти всіма необхідними засобами, щоб з впевненістю посуватися вперед до верховного ідеалу - досконалого єднання всієї тварі в Бозі - серед незліченних перешкод і труднощів, в боротьбі, спокусах і падіннях людських.

Церква тут, на землі, не володіє досконалою єдністю царства небесного, але вона повинна, тим не менш, мати деяку реальну єдність, деякий зв'язок, органічний і, в той же час, духовний, що визначає її як міцну установу, як живе тіло і як моральну індивідуальність. Не обіймаючи матеріально і актуально всього людського роду, вона, тим не менш, вселенська, оскільки вона не може бути прив'язана виключно до однієї нації чи до групи деяких націй, але повинна мати міжнародний центр для свого поширення по всьому всесвіту. Хоча земна Церква і грунтується на божественному одкровенні, будучи берегинею скарбу віри, але з цього ще не випливає, щоб вона володіла безумовним і безпосереднім знанням всіх істин; проте вона непогрішима, тобто не може помилятися, визначаючи в кожен даний момент ту чи іншу релігійну і моральну істину, ясно виражене знання якої їй стало необхідним. Земна Церква не безумовно вільна, раз вона підпорядкована умовам кінцевого існування, але вона повинна бути досить незалежною, щоб мати можливість невпинно й діяльно боротися проти ворожих їй сил і не дати воротам пекельним здолати її.

Така справжня Церква на землі, та Церква, яка, попри недосконалість її людських сторін, отримала від Бога право, владу і всі необхідні засоби для виховання людства і направлення його до кінцевої мети. Якщо б вона не була єдиною і вселенсько, вона не могла б служити основою позитивної єдності всіх народів, а це - її головне покликання. Якщо б вона не була непомильною, вона не зуміла б бути проводарем людства на істинному шляху, а була б сліпим, провідником сліпця. І, нарешті, якщо б вона не була незалежною, вона не могла б виконувати жодної з своїх громадських функції і, ставши знаряддям володарів цього віку, зрадила б остаточно своє покликання.

Істотні і необхідні риси істинної Церкви, мабуть, достатньо зрозумілі і визначені. І, тим не менше, наші нові православні, змішавши в своїх туманних роздумах божественну і земну сторону Церкви, не задумалися ототожнити цей смутний ідеал з сучасною Східною Церквою, з Церквою греко-російською в її теперішньому вигляді ... Вони проголошують її єдиною Церквою Бога, істинної Вселенською Церквою, а на решту сповідань дивляться як на антихристиянські співтовариства. Таким чином, визнаючи в принципі ідею Вселенської Церкви, слов'янофіли на ділі заперечують її і зводять вселенське християнство до однієї приватної Церкви, яка, до того ж, далеко не відповідає ідеалу, ними самими сповідуваному. Істинна Церква, на їх думку, це ми знаємо, є "органічний синтез свободи і єдності в любові", і нам пропонують шукати цей синтез в греко-російській Церкві! Постараємося взяти це не за жарт і подивимося, як насправді йде справа. [1] Цей твір хвалить і часто на нього посилається в Praelectiones theologicae офіційний догматик латинської Церкви покійний отець Перон (професор Collegium romanum і член товариства Ісуса). [I] Див: А.С.Хомяков, «Церква Одна».

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа