Який плід ми приносимо?
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Євангельська притча про виноградарів, про виноградник, є, певно, однією з найвідоміших притч, які ми читаємо в Євангеліях. Трактування її досить просте. Виноградник і ті виноградарі – це є той ізраїльський народ, Богом вибраний народ. Стіна навколо виноградника – це Закон Мойсея. Башта – це є Храм в Єрусалимі. Ті слуги, які були послані господарем, Богом – це є ті пророки, яких послав Господь Бог до народу Ізраїля, які були вбиті, які були прогнані, не послухані. Той Син, який прийшов – це є Месія. І в цій притчі вже є пророцтво про долю Ісуса Христа, того Месію, Сина Божого, який прийшов у цей виноградник з проповіддю.
І здається, все так ясно. І здається, ця притча не для нас, а для тих, хто був до нас, до пришестя Месії, для тих, хто був у цьому винограднику, хто не слухав, багато разів не слухав. А ми про це знаємо зі Старого Заповіту, скільки разів творився гріх, скільки разів був непослух, скільки разів побивали пророків, скільки разів царі іудейські, ізраїльські поклонялися божкам, ідолам. І нам здається, все це не про нас. Це десь далеко. Ми якраз ті нові виноградарі, які прийдуть у цей виноградник і зроблять все правильно, по-інакшому, які будуть слухати цього Господаря. І будуть жити за Його заповідями. За заповідями Господніми.
Але коли ми так думаємо, ми вже за один крок від того, щоб стати цими виноградарями. Так сталося, що ми прийшли в цей світ і вже щось було у цьому світі: вже були міста, вже була церква, вже були наші родини, якесь суспільство – таке чи інше. Щось ми отримали. Ми отримали цей виноградник. Виноградник – нашу церкву. Виноградник – нашу державу. Виноградник – цю планету, на якій ми живемо. І щоб цей виноградник давав плід, нам треба кожного разу питати себе, чи ми не стаємо такими виноградарями, як у цій притчі. Чи наші справи дають плід? Наше відчуття місця – чи це місце ми сприймаємо як належне? Чи ми володіємо ним і розпоряджаємося, як нам захочеться? Чи це місце кимось нам дане? І цей Хтось очікує від нас якогось старання. Якогось відчуття обов’язку.
І кожен з нас, певно, думає, що ми стараємся. Але якщо ми стараємося у цьому винограднику, яким називають нашу планету, цей світ, є якісь ознаки старання - якісь технологічні прориви, ми летимо на інші планети, ми маємо технології, які дозволяють нам спілкуватися на відстані сотень тисяч кілометрів. Якщо все це є, то чому далі є голод на цій планеті? Чому далі йдуть війни? Чому далі є несправедливість? Чому далі є корупція? Чому далі є Закон, який не виконується? І створюються нові закони, щоб виконати той Закон, який був першим написаний. І вони все одно не виконуються. Де цей плід? Це мало би бути плодом. Плід любові, милосердя. А його немає.
Так сталося, що ми народилися – і вже щось було. Так сталося, що те, що було, це місце, у якому ми є, - воно від нас вимагає певного зусилля, певного обов’язку. І ми, як ці виноградарі, маємо дати цей плід. Маємо дати цей плід у цьому світі, не засмічуючи його. Тому що, де б не була людина, там завжди є сміття чомусь. І ми летимо на інші планети, і там є сміття від нас. Ми запускаємо людей і супутники на орбіту – і там вже від нас є сміття.
Не цей «плід» ми маємо множити. Не несправедливість ми маємо множити. Не жорстокість. А любов і милосердя. Так само і в нашій церкві. Так само і в нашій родині. Ми маємо дивитися в дзеркало і питатися: «Який плід я сьогодні приніс? Чи дає мій виноградник цей маленький плід?».
І, можливо, коли прийдуть слуги Господа, ті, хто будуть нам підказувати, будуть слідкувати за нашим плодом, ми зможемо дати достойну відповідь.
Слава Ісусу Христу.
11.09.2022
Написати листа