Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Йдімо туди, де ми корисні і потрібні 

В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні ми читаємо Євангеліє після Богоявлення, воно досить коротке, не містить жодної притчі, ні історії якоїсь конкретної про Ісуса Христа. Говориться, що Він опинився в землях північних, в землях, які вважалися на той час жителями Єрусалима, іудеями, язичницькими землями. Галилея, землі неффалимовій і завулоновій. Це землі, які зараз знаходяться біля Ливану, на півночі Ізраїлю, близькі до торгових шляхів, близькі до змішання культур, різних мов, багато подорожуючих було з різних кінців. І ось Він іде проповідувати, звідти починається Його проповідь. 
 
Як дивно, правда? Приходить Месія, Великий Пророк, і Він не йде в якийсь центр, центр релігійний, де зібралася велика кількість людей, які задаються тими самими питанями: про Закон Божий, про Бога, про буття людське. А Він йде в місце, де темрява. І це Євангеліє, це зачало Євангельське, має якраз свої зерно, яке ми маємо сприйняти, осягнути - це якраз пророцтво Ісайї, що народ, який сидить в темряві, світло побачить велике. Народ, який сидить в темряві.
 
Де можна краще побачити світло? От коли встає сонце, приходить світанок, коли ми його краще відчуваємо - коли ми стоїмо на вулиці без штучного освітлення, вуличних ліхтарів, без лампочок, чи коли ми сидимо в кімнаті і там сяє якесь світло нашої оселі? Тільки в темряві можна побачити, як з'являється світло. Ми тоді чітко його бачимо, ми тоді чітко його відчуваємо. Коли можна почути Слово? Слово-Проповідь? Тоді, коли є тиша, тоді, коли ніхто не говорить, тоді, коли є вакуум, який треба заповнити. І так само проповідь Ісуса Христа починається з того місця, де темрява, де тиша. Де якраз це поле незасіяне, яке ще потребує, щоб його обробили, щоб його почистили, щоб його засіяли. 
 
І так само в нашому житті буває. Особливо, коли ми молоді, коли ми хочемо змінити світ, ми хочемо щось принести в цей світ, ми хочемо, кожен у своїй галузі, слідуючи своїй мрії, зробити щось визначне, велике, помітне всьому світу. Не тільки заради "дякую", не тільки заради слави, а для того, щоб воно служило, було прийняте людьми. І що ми робимо? Ми йдемо у якесь велике скупчення людей, правда? Якщо це навчання, або якась кар'єра, ми йдемо у велике місто, до більшості людей, де, нам здається, нас почують, там нас побачать, тому що багато там людей. Тому що багато тих, хто переймається тою самою проблемою. 
 
Зараз з'явилася ще одна така річ як інтернет, і нам здається, що якщо ми будмо там активними, демонструвати своє життя, можливо, навіть більше демонструвати, ніж воно є насправді, нам здається, що ось тут буде якийсь прогрес, буде якась діяльність, буде можливість нам усе показати. Але так стається, і дуже часто так стається, що, коли ми приходимо в цей натовп людей, нас не чують. І здавалося б, нас там мали б почути, бо багато людей, є кому слухати, а нас не чують. І де ми хочемо знайти собі якесь місце для заняття, щоб втілити свою мрію, але вже хтось туди увійшов.  А те місце, те поле, та тиша, та темрява, яка має бути освітлена, яка має бути пронизана словом проповіді, вона залишається темрявою. 
 
Якщо ми почитаємо життя святих, то більшість з них якраз жили на цих землях необроблених. Коли ми читаємо про преподобних, коли ми приходимо до обителі, де вони жили, нам не показують якусь велику келію у центрі монастиря, а, як правило, це невеличка келія за монастирем. 
 
Так само і апостоли приходили в ті землі, не там, де були великі громади, а якраз там, де були язичники. І там, де вони прийняли мученицьку смерть. І всі інші святі також. І завжди ця користь, ця мрія змінити цей світ на краще, вона завжди була десь на периферії, завжди була десь в цих землях темних, землях пустих - метафорично, мається на увазі. 
 
Так само і ми в нашому житті маємо шукати цю свою пустку, куди ми прийдемо зі своїм хрестом, який ми несемо, де ми його поставимо, возведемо і уславимо цю землю, освітлимо її світлом Євангельської проповіді. 
 
Життя християнина є служінням і ми маємо так до цього ставитися. І до Церкви так само маємо ставитися. Не "я так хочу!" має нас вести у цьому світі, а якраз "так треба", "так правильно". Так само, як у тій історії про пророка Йону у череві кита, де так само давалася йому ця пустка. Іти в Ніневію і проповідувати, - і він відмовився. І попав в це черево кита. Хотів втекти від свого служіння, і ось він впав в море і його проковтнув кит. Так само і у нас буває в житті, коли ми йдемо в натовп - цей натовп нас ковтає. І ми стаємо ніким. Ми стаємо маленькою-маленькою частиною цього натовпу. І всі наші мрії зникають, перетворюються на розчарування. І всі наші надії зникають. І все це перетворюється на пустку і черево кита. Але якщо ми йдемо за нашим покликанням, коли ми йдемо туди, де ми корисні, а не де уславлені, не там, де світло і вогні великого міста, метафоричного міста, а не до якогось центру уславленого, а йдемо туди, де нас потребують, де нас кличуть, тоді і збудуться наші сподівання. 
 
Так само, як збулася місія Ісуса Христа. І Він вже прийшов в Єрусалим, те місце, де багато було вчителів, де багато було книжників, де багато було фарисеїв, які трактували Закон Божий, і Він вже прийшов, коли Йому кричали "Осанна!". Вони вже зустрічали Його як царя. Тому що Він переміг темряву. Тому що Він перейшов тишу. І люди побачили Світло. 
 
Слава Ісусу Христу!  
 
22.01.2023
Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа