Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Заповіді блаженства

Райська піраміда.

 Тлумачення заповідей блаженства

Святитель Микола Сербський (Велимирович)

Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу. (До Ефесян 2:19-22)

Вступ

У давні-прадавні часи єгипетські фараони будували піраміди з каменю. Деякі з тих пірамід були висотою п’ятдесят метрів, інші – сто, а деякі й вищі ста метрів. Є й такі, що вдвічі вищі від храму Святої Софії в Царгороді, найвеличнішої церкви на православному Сході. Воістину, це загадка, навіщо фараони будували такі гігантські піраміди, втім, усе в древньому язичницькому Єгипті загадкове, все казка, все передчуття.

Швидше за все, фараони будували ці велетенські кам’яні споруди, мріючи про своє безсмертя. Вони мріяли про безсмертя тіла, хоча здогадувалися і про безсмертя душі. У всякому випадку, іншим мотивом подібного будівництва було марнославство і взаємне суперництво. Кожен з них прагнув увіковічнити себе таким пам’ятником, який міг би протистояти часові і стояв би, доки земля стоїть. У єгипетській Книзі мертвих наводиться передбачення Єгиптянина про майбутній суд бога Озіріса і безсмертя людини, однак, виражене це все неясними здогадами і ґрунтується на гаданнях. 

Древній єгипетський здогад про безсмертя людини оголошений  у християнстві реальністю. Тільки у християнстві поняття безсмертя очищене від усяких фараонських оман і довільних гадань. Поняття про безсмертя у  християнську епоху засноване на існуванні єдиного живого Бога і пов’язане із спасительною жертвою Христовою, з Його Воскресінням і перемогою над смертю.

І християнство, в свою чергу, спонукало людей споруджувати піраміди. Воно спонукало до такої праці не тільки царів та видатних людей, але й усіх інших, хто вірує в Христа і йде за Ним, бо усі християни, за словами Тайновидця, названі царями: і що вчинив нас царями і священиками Богу і Отцю Своєму (Об. 1:6).

Тому почесний обов’язок кожного християнина спорудити одну піраміду для себе. Отже, скільки християн на світі, стільки має бути й пірамід. Ці християнські піраміди значно вищі від будь-якої піраміди фараонів. Але їх не можна виміряти звичайним метром. Вони підносяться вище від Сонця і Місяця, і всього матеріального всесвіту. Вони підносяться до небес і там тільки видніються у всій своїй величі і красі. Вони не бояться ні часу, ні дощу, ні вітру, ні морозу, ні бомб, ні гранат, ні якої б то не було сліпої руйнівної сили. Весь світ немічний перед цими християнськими пірамідами. Вони стоять поза руйнуваннями і поза смертю. Їм гарантоване безсмертя у світі, де ім’я смерті не згадується і жало смерті не відчувається. 

І все це тому, що це піраміди духовні, і вони реальніші від будь-якої фізичної дійсності. Вони засновані на духовному фундаменті, духом збудовані, духом прикрашені, духом зміцнені і духовному царству призначені. Необхідність цих пірамід і план будівництва оголосив Сам Господь Ісус Христос. А будівниками повинні бути всі хрещені люди, натхненні всемогутнім сприянням Духа Святого.

Кожна така піраміда має дев’ять основних поверхів, а десятий поверх є вежею радості, якою Сам Господь вінчає всю споруду. Кожен поверх має декілька своїх особливих рівнів і безліч відділень. Всі верхні поверхи спираються на ті, що під ними, як це природно і при звичайному будівництві на землі. І вся піраміда загалом така прекрасна і струнка, що очей не відвести.

Як відомо, фараони будували свої піраміди на піску, довозячи камінь здалеку. Піраміди християнські, піраміди райські, засновані на найтвердішому Камені, і тим каменем є Христос, про що великий Апостол говорить так: 

Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу. (До Ефесян 2:19-22)

Тож, вдивімось уважно в чудесний план райської піраміди, вивчаючи поверх за поверхом.

ПЕРШИЙ ПОВЕРХ

На невисокому березі блакитного Генісаретського озера сів Божественний Будівничий на зелену траву і почав накреслювати план нової споруди. Та Він не креслив його на пергаменті і не малював олівцем на папері, але пристрасними словами, як алмазною печаткою по податливому воску, вкарбовував у душах учнів Своїх. Перші слова Його відкривають, з чого починається створення райської піраміди і як будується перший поверх.

Блаженні убогі духом, бо їх є Царство Небесне

Тільки ці слова вимовив Божественний Будівничий про закладання першого, найбільшого і найміцнішого поверху, фундаменту, який повинен тримати на собі усю споруду. Але цих слів досить з тебе, о, християнине, якщо тільки ти щиро хочеш спорудити царську піраміду, якою будеш радіти у Раю вічності. Сам знаєш, чим фундамент будівлі глибше у землі, тим споруда надійніша. Убогість наша людська вельми глибока і прихована, так що багато не можуть досягти її дна. Але добре тим, хто спускається до самих низів.

Убогість духу є не якимсь подарунком, отриманим зовні, але це реальний стан людини, який треба тільки усвідомити. А до усвідомлення своєї убогості доходять суворим випробуванням самого себе. Хто це зможе зробити, той дійде до розуміння потрійної убогості: 

  1. убогості з точки зору своїх знань,
  2. убогості з точки зору своєї доброти, 
  3. убогості з точки зору своїх справ.

Убогість є вищим ступенем бідності. Коли людина розмірковує про можливості свого розуму, або про свої моральні якості, або про свою діяльність, вона завжди переконується у своїй превеликій бідності, майже жебрацтві. 

Людина хотіла б пізнати долю свою, хотіла б зрозуміти, хто вона, звідки вона і як їй треба чинити, переплітаючи нитки у тканину життя. Однак, вона бачить, навіть якщо вона найбільш учена, що всі її знання співвідносяться з  її невіглаством як  раковина з водою перед глибинами морськими. Вона хотіла б перевершити у доброті всі інші істоти на світі, але бачить, як на кожному кроці падає в брудну калюжу зла і жорстокості. Вона хотіла б завжди творити найбільші і грандіозні справи, але бачить, що без допомоги зовні нічого не може. Таким чином, звідки не подивись, людина переконується у своїй немочі і у своїй нікчемності. 

Інші люди не можуть їй допомогти, бо й вони нікчемні та слабкі, як і вона сама. Тоді людина звертається до Творця свого, падає в порох перед Ним, віддається на волю Його і благає про допомогу. Таке усвідомлення своєї немочі і розуміння повної своєї нікчемності називається убогістю духу. А убогість духу противиться зарозумілості духу. Тим часом, зарозумілість значно більша від нікчемності, ніж убогість духу. Усвідомлювати і відчувати свою нікчемність - значно менша нікчемність, ніж зарозумілість. Бо зарозумілість – це не тільки незнання, але й не мудрість. Зарозумілість – матір усіх дурниць і всіх злих діл людських. Пізнати себе – означає зуміти побачити свою немічність і свою нікчемність, досягти смиренності серця і, нарешті, благати Господа про милість і молити про допомогу. 

Покірність, або смирення, які витікають з правильного розуміння своєї немочі, є основою всіх чеснот, основою духовного життя кожного християнина, це основа райської піраміди. Покірність є воротами до Бога. Якось злий дух сперечався зі святим Макарієм і, врешті, вигукнув: «Все можу, Макарію, що й ти можеш, і тільки в одному ти мене перемагаєш – у покірності!» Про покірність хтось висловився так: «Вона не має язика, щоб говорити зле про інших, не має очей, щоб бачити чуже зло, не має вух, щоб чути чуже злослів’я».

Хто зрозумів, що у своїй нікчемності нічого не може без Божої допомоги, той заклав надійний фундамент в основу своєї райської піраміди. Без мене не можете нічого робити, сказав Господь. На кожному кроці, з ранку до ночі, розумна людина усвідомлює правдивість цих слів. І усвідомлення цього робить її великою перед Богом.

Коли людина позбавляється від злого вітру пихатості, тоді в душі її настає тиша, і в душу її вступає Дух Святий. А коли Дух Святий вселиться у душу, тоді Він починає будувати там райську піраміду цілком на Свій розсуд і з Своєї волі, тільки під вивіскою людини. О, православний, головне, щоб ти не заважав Духу Божому вселитися в тебе і творити. Головне, православний, зневажити в собі все те, що в тобі від тебе, а не від Бога, і неважливо, де: чи в знаннях, чи почуттях, чи бажаннях. 

Не говори, зверхній: «Навіщо ж мені самого себе принижувати і зневажати!» Ніхто від тебе не вимагає, щоб ти себе принижував, але ти повинен лише визнати, що ти нижчий від Господа. Ніхто від тебе не вимагає, щоб ти став нікчемою, тільки визнай свою вже існуючу нікчемність, що є безумовною. Як тільки визнаєш те, що вже є, і сповідаєш, тільки тоді будеш мати можливість покласти першого каменя в основу духовної споруди своєї душі. Після цього ти зможеш повністю вибудувати перший поверх своєї райської піраміди, котрий весь буде, як із заліза: буде міцний, міцний, як залізо, і буде сяяти темним блиском, як залізо. 

ДРУГИЙ ПОВЕРХ

Коли надійно викладений перший поверх, тоді, православний, поспішай спорудити другий. Перший поверх не тішить око своєю красою, як і залізо не надто приваблює погляди, однак він міцний і надійний, як і залізо, що використовується у будівництві споруд. Перший поверх більше в землі, ніж над землею, він майже непомітний, як і всякий фундамент. Покірність не відноситься до сяючих чеснот. Перший поверх весь складений з думок про свою особисту нікчемність і з відчуття своєї немочі та нікчемності. 

Другий поверх – весь із сліз.

Блаженні ті, хто плачуть, бо вони втішаться

Сльози – чудовий матеріал! Такий ніжний, але ж який надійний! Він переливається, як камінь опал. І справді, весь другий поверх, поверх із сліз, виглядає, наче збудований з коштовного каменя опалу.

У зарозумілого нема сліз. Він хвалиться тим, що ніколи не плаче і ніколи не заплаче. Він не розуміє, що це слабкість, а не сила. З його очей капає сухий вогонь, котрий обпалює серця людські. Зарозумілість виросла на найтоншому пересохлому шарі землі поверх каміння. Тим часом, волога криється в глибині. Покірність перед Господом нагадує глибоку оранку, коли піднімають вологі пласти землі. Покірний, або смиренний духом, плаче. Його душа завжди сповнена сліз, про що свідчать його очі. Хтось з православних Вчителів згадував про два хрещення: одне водою, а друге сльозами. Другий Учитель повторював: «Плач день і ніч і не знай насичення плачем!»

Ти можеш подумати, що сльози – ознака слабкості. Не думай так! Перші християни, котрі більше за всіх плакали, з піснею йшли на смерть. «Сльози – єлей очей», говорив Антоній Великий. Найбільші грішниці: Марія Єгипетська, Таїсія і Пелагія обмили свої душі сльозами і стали святими. Так було й з тисячами інших.

Так можете чинити і ви, православні. Відомо, що за сміх доведеться каятися, але навіть за одну пролиту сльозинку – ніколи. Горе вам, хто сміється нині! Бо заплачете і заридаєте (Лк.6:25) – ось слова святі з пресвятих вуст. Ніколи з насіння сліз не піднімалося зло, а з насіння сміху воістину зійшло багато зла. 

І все ж, не всі сльози – євангельські сльози. Для створення райської піраміди не потрібні сльози лютого гніву і сльози жалкування про загублене чи не отримане багатство земне.

Євангельські сльози – це ті, що течуть з покірного і розкаяного серця.

Євангельські сльози – це ті, що сумують за втраченим Раєм.

Євангельські сльози – це ті сльози, що змішуються зі сльозами дітей і страждальців.

Євангельські сльози – це ті сльози, що змивають шкоду, якої ми завдали небесній Любові.

Подібно до того, як з’являється роса, коли холодне повітря зустрічається з теплим, так і сльози природно і легко течуть з очей людини, котра зустрілася з теплом любові Отця небесного. Сльози мої були для мене хлібом вдень і вночі (Пс.41:4), зізнається розкаяний цар Давид, коли його холодне серце зустрілося з теплотою духовного Сонця. 

Ті, хто ніколи не плачуть, ніколи не відчують потіхи. Тільки заплакана дитина може втішитися, коли її мати приголубить. 

Недаремно цей світ називається долиною плачу. І Сам Господь, коли з’явився у нашому світі, проливав сльози.

Людино, перед тобою є вибір лише між плачем і плачем, але не між плачем і не плачем. Або ти будеш плакати відчайдушно і безнадійно перед сліпою і глухою нірваною – або перед живим Утішителем. Якщо будеш плакати перед живим Утішителем, отримаєш потіху. Сам Господь явиться тобі, як потіха твоя. І в тишині твоєї потішеної душі Він Сам буде далі творити твою райську піраміду.

ТРЕТІЙ ПОВЕРХ

Блаженні лагідні, бо землю успадкують вони

Отже, третій поверх райської піраміди твориться лагідністю. Лагідність є донькою покірності і внучкою плачу. Найбільші особистості минулих років: Самуїл, Іоан Хреститель і Приснодіва Марія були слізно вимолені у Господа. І сама лагідність – це виплакана і вимолена чеснота. Саме тому лагідність цілком невіддільна від згаданих особистостей, як сльози від серця. Лагідність може бути лише на третьому місці, адже третій поверх будується після першого і другого. Після того, як хмари проллються дощем, настає тиша і спокій, так і будь-яка лагідність приходить після плачу. 

Лагідність існувала і в старозавітні часи. Наприклад, про Мойсея говориться, що був він найлагіднішою людиною з усіх людей на землі (Чис.12:3). Так само говориться і про лагідність праотця Якова і царя Давида (пом’яни, Господи, Давида і всю лагідність його). Та лише від Христа лагідність входить до переліку чеснот, потрібних для зростання душі людини. Я сам лагідний, сказав про Себе Син Божий. А який Він, такими мають бути і Його послідовники. Лагідність є першою чеснотою Христа, на яку звернули увагу люди. Дивіться, Агнець Божий! – вигукнув святий Іоан Предтеча, побачивши Месію на березі Йордану. Інші в той час, штовхаючись і сварячись, поспішали до нього, до Пророка, щоб почути його слова і прийняти хрещення. А Ісус не поспішав, але тихо йшов, обходячи інших, наче ягня, котре нікого не чіпає і не ображає. Він йшов, наче ягня, котре оминає усіх і уникає зіткнень.

Лагідність проявляється насамперед не у прагненні зайняти перші ряди. А це відбувається від абсолютної відданості волі Божій. Лагідний знає, що Творець ставить людей туди, куди Він хоче, і готовий підкорятися волі Божій як у перших рядах, так і в останніх. Для нього неважливо, куди його Господь поставить, для нього головне – виконати волю Божу, де б він не був. Лагідний знає, що й останні, якщо вони віддаються на волю Божу, здобудуть славніший вінець, ніж ті, хто вибився у перші ряди, щоб вершити волю свою.

Лагідність можна ще й так виразити: нікого не ображати і терпляче зносити будь-які образи. Воістину, агнець є зразком лагідності. Уявіть собі Христа перед озвірілими суддями. В той час, як вони кричали, сварили Його, плювали на Нього і рвали на собі одяг, Він стояв мовчки, наче агнець безголосий. Мирна тиша Його душі була подібна до сяйва спокою над спіненим бурею морем. Ця тиша була така чудесна і незбагненна, що Апостол заклинає нею християн, кажучи: Я ж, Павло, … переконую вас лагідністю і ласкавістю Христа (2Кор.10:1).

І Апостоли були цілком подібні в лагідності до Учителя свого. Він заповідав їм бути ягнятами у зграї вовків, тобто, заповідав бути лагідними серед нахабних і терплячими серед мстивих. Він вчив їх бути терплячими, як матері-годувальниці, котрі страждають від дітей, яких годують, але терпляче зносять ці муки: Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх. (1 до Солунян 2:7).

Якось відвідувачі, що побували в одного Святого, здивувалися, як цей святий чоловік зносить лайку чабана, що свариться біля його халупи. А він на це відповів: «Цим я вчуся терпіти зло, говорячи собі: як же я зможу витерпіти більше зло, коли воно прийде?»

Іншого старця постійно обкрадав сусід, котрий йому прислуговував. Коли б той не заходив у покої старця, він обов’язково що-небудь забирав. Старець все це помічав, але нічого йому не говорив. Коли ж настала смертна година старця, і всі сусіди зібралися довкола смертного ложа, старець поцілував руки слуги свого зі словами: «Цим рукам я зобов’язаний тим, що зараз відходжу у Царство Небесне».

О, лагідні, ви успадкуєте всю землю. Ви не розумієте, як це? А так, як і Апостоли. Чиї імена відомі сьогодні по всій землі більше, ніж їх? Промови якого владики чути нині повсюдно голосніше, ніж слова Апостолів?

Хто не має лагідності, не успадкує й п’яді землі, ні тут, ні в Раю. І ти, християнине,  твори третій поверх своєї райської піраміди за допомогою лагідності. Лагідність подібна до коштовного каменя аметиста, який переливається чудовими ніжними відтінками. 

ЧЕТВЕРТИЙ ПОВЕРХ

Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони наситяться

План творення четвертого поверху райської піраміди полягає у прагненні правди. Тут твориться потреба в правді, заснована на пристрасному бажанні  істини, подібному до голоду і спраги. Голод і спрага в усі часи були спонукальним мотивом на землі. Однак, тут йдеться не про плотські голод та спрагу, які втамовуються хлібом і водою. Тут мова піде про більший голод і сильнішу спрагу, про той голод і ту спрагу, котрих душа лагідної людини носить у собі і котрих вся земля з усіма її стравами та напоями не може втамувати. Людина лагідна, людина-агнець, завжди говорить, що сита й задоволена, тому що мовчить і терпить. По суті, велика спрага правди криється у глибинах душі її, як невидимий вулкан.

Легко наситити пихатого, тобто такого, хто всі дні свої на землі використовує на руйнування своєї душі. Він живиться всяким брудом земним; тільки проштовхни його вперед і постав попереду каравану людського – і він буде ситим та задоволеним. Однак того, хто спорудив три перших поверхи райської піраміди своєї душі, ніщо земне, минуще і тлінне, не може наситити. Він дивиться на світ Божими очима, мислить Божим розумом і шукає Божої правди. 

Під правдою тут розуміється істина і порядок, такі, як Господом було вказано в Одкровенні: істина про Творця, істина про світ, істина про людину, істина про мету, істина про шлях. Істина означає порядок всередині і порядок зовні, порядок в душі, порядок в тілі, в суспільстві, у всьому світі, у всьому порядок – це істина.

Точніше кажучи, правда складається з двох частин: знання істини та застосування істини. Все, що людині треба знати й робити, щоб наблизитися до Господа Бога і догодити Йому, названо одним словом – правда. Фарисеї не були спраглими правди, бо вони стверджували, що мають правду. І Пилат не був спраглим правди, незважаючи на те, що питав Ісуса: Що є істина? Голодними і спраглими правди були всі ті, хто з самого початку пішли за Христом і не залишили Його до смерті. І нині спраглими правди будуть ті, хто прагне Христа, бо Ісус Христос є вся повнота правди, вся Істина і весь порядок, як Сам Він сказав про Себе: Я є істина, і Я є шлях.

Тим, хто голодний і спраглий Христа, як досконалості правди, обіцяно, що вони наситяться. Повіривши у цю обіцянку, багато християн зневажили голод плотський і спрагу мирську і вирушили шукати втамування своєї духовної спраги.  Багато з них залишали все мирське, вирушали відлюдьками в пустелі, закривалися в печерах, ставали мовчазниками, піднімалися на стовпи, щоб вирощувати в собі духовну спрагу і щоб цю випестувану спрагу насичувати правдою небесною, тобто, Господом Ісусом Христом. 

Вони прагнули Небес, а світ прагнув їх. Імператор Костянтин Великий викликав з пустелі святого Антонія, щоб тільки подивитися на нього. Імператор Феодосій благав старця Зіновія прибути з Єгипту у Царгород, тільки щоб побачити і послухати його. Імператор Лев вирушив в пустелю, щоб тільки побачили Мойсея Мурина, святого чоловіка. Бачите, всемогутні владарі земні, в душах котрих пробуджувалась духовна спрага, спускалися зі своїх престолів і шукали зустрічі з тими, хто відчував себе найспраглішими, і котрі день і ніч пристрасно прагнули до насичення правдою Божою на небесній трапезі. І хоча вони до кінця життя відчували вилеліяну піднесену спрагу, світ вважав їх ситими і задоволеними. Вони вважали світську ситість голодом, а світ вважав їх спрагу ситістю. Воістину, вибрати спрагу було мистецтвом. З цих двох спраг слуги Божі вибирали спрагу небес, і цією спрагою створили вони четвертий поверх своєї райської піраміди, міцний і чудовий, наче коштовний камінь смарагд. 

Подумайте, тільки вони наситяться. А оманливу спрагу світських задоволень ніколи не можна буде втамувати ні на цьому, ні на тому світі. Згадайте, що сказав Творець вустами Пророка: ось, раби Мої будуть їсти, а ви будете голодувати; раби Мої будуть пити, а ви будете мучитися спрагою; раби Мої будуть веселитися, а ви будете засоромлені (Іс.65:13-14).

П’ЯТИЙ ПОВЕРХ

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть

Хто голодний і спраглий вищого багатства, хіба буде той скупим і хіба задовільниться дешевшим?

Хто спраглий неминущої правди Божої, хіба той затисне в кулаці тлінний порох?

Хто марить про безсмертні ризи духа, хіба той плакатиме і побиватиметься через одяг з трави?

Тому милостиня для такої людини така ж природня, як для мандрівника, що вирушає в далеку дорогу і роздає сусідам все, що лише ускладнить його шлях. 

Роздавання матеріальних предметів є необхідною жертвою, однак, найменшою.

Хвилювання про свою душу значно більша турбота. Утвердження ближніх в істині, наставляння їх на шлях правди і молитва за них – це величезна жертва, але все ж – це не найбільша жертва. 

Найбільша жертва – це віддати життя за ближніх своїх. Цю милість явив Христос усьому роду людському. Ця милість така величезна, що вона більше не називається милістю, а змінює свою назву і називається – любов’ю.

Милостиня може витікати з різних джерел, як з чистих, так і з каламутних. Найчистішим джерелом милості є співчуття. Співчуття – це милуюче серце. Коли хтось серцем співчуває в’язню і допомагає йому в ім’я милостивого Господа, тоді милість його витікає з чистого джерела і має високу ціну на ангельських небесах. Згадайте прекрасні повісті про двох людей, названих милосердними: про святого Іоана Милостивого і про Філарета Милостивого. 

Хто цінує земні блага більше, ніж душу, той не може бути милосердним. Коли святий Григорій Двоєслов був обраний єпископом Римським, він дуже боявся позбутися своєї бідності. Кажуть, що він більше боявся втратити свою бідність, ніж деякий багач боїться втратити своє багатство.

У Святому Письмі говориться: людина милосердна добродіє  душі своїй (Притч.11:17). Коли робиш щось комусь, собі робиш вдвічі і стократ більше, бо Господь усе бачить і воздасть. Преподобна мати Сара говорила, що співчуття можна виховати. «Твори милостиню спочатку хоча б з чоловіколюбства, - говорила вона, - бо так коли-небудь звикнеш творити милостиню через страх Божий». Серафим Саровський, у свою чергу, радив: «Якщо не маєш при собі нічого, що міг би дати убогому, помолись Господу за нього».

Господь сказав одному немилосердному народу:  Милости хочу, а не жертви, тобто, краще будьте милостивими одне до одного, ніж приносьте жертви Мені. Ось як Господь любить людей! Він вважає нашу милостиню іншим людям нашою жертвою Йому Самому. Без Нього ми не можемо бути милостивими по відношенню до інших. Наша правильна уява про людей, як про братів, тримається на нашій правильній уяві про Бога, як Отця. Таким чином, усяке коло наших добрих справ по відношенню до кого-небудь завжди має свій центр у Богові.

Однак, наскільки ясна заповідь Божа про милосердя, настільки явна Його погроза немилосердним. Це апостол Яків виразив так: буде суд без милості тому, хто не виявив милості (Як. 2:13). А милосердний буде помилуваний на Страшному Суді Господньому. Милосердний буде помилуваний у безсмертному царстві Христовому. Милосердний буде помилуваний і буде вічно улюблений ангелами і праведниками. 

Таким чином, милістю створюється п’ятий поверх райської піраміди. Кожен камінь на цьому поверсі створений якою-небудь милістю або по відношенню до душі своєї, або по відношенню до інших людей, до тварин чи до якого-небудь створіння Божого. А весь цей поверх сяє небесною синню, ніби створений з коштовного каменя сапфіра. Це п’ятий поверх райської піраміди. 

ШОСТИЙ ПОВЕРХ

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать

Чистота серця тримається на милості. Це так само природно, як і те, що шостий поверх спирається на п’ятий. Егоїст і скупий ніколи не відчують того блаженства, що називається чистотою серця. Вони ніколи не зможуть збудувати шостий поверх своєї райської піраміди, тому що не змогли спорудити п’ятий поверх. Авраам був повний милосердя, і милосердя допомогло йому очистити серце, а з чистим серцем він побачив Господа. 

Чому ж не говорять про чистоту душі, але говорять про чистоту серця? Та тому, що серце – це вмістилище душі. З серця виходять помисли, у серці приховуються бажання, у серці гніздяться усі пристрасті. Саме тому була дана порада: Сину мій! Над усе, що лише стережеться, стережи серце своє, бо з нього походить життя (Притч.4:23).

Доки серцевина дерева здорова, гілки можуть безбоязно бити по стовбуру, та марна стрункість гілок і рясність листя, якщо серцевину підточують черви. Симеон Новий Богослов називав гріхи червами. Гріхи для людини – це те ж, що й черви-точильники для дерева. І ніякі гріхи не роз’їдають так сильно серце людини, як гріхи таємні. Витягни червів на сонце, і вони висохнуть. Розкажи про свої гріхи хоча б одній-єдиній людині – і вони простяться тобі, не стане їх. І черви, і гріхи сильні лише у мороці, тільки у мороці. 

Поки Давид строго дотримувався закону Божого, він говорив з Господом і легко підкорявся волі Божій. А як тільки порушив він закон Божий, Господь перестав говорити з ним і звертався до нього через інших пророків. 

Чисте серце – це дзеркало, в яке любить дивитися Господь. Господь Бог написав Своє велике і страшне ім’я повсюди, і Його присутність вгадується у будь-якій загадці природи, але безпосередньо, без загадок, Він показує Себе у чистому серці людини. Ось як людина може піднестися над своєю природою! Яка слава і радість для людей, що вони удостоюються честі прийняти у тісноті свого серця Творця як Гостя! Це таке велике щастя для людей, що ті, хто не заглядав у ясла Віфлеємські і не бачив, до яких глибин може зійти Бог Любов, важко можуть повірити в це. 

Людина може піднестися і впасти, але Господь не може піднестися, Він може тільки зійти. Господу Богу нікуди підноситися над Самим Собою, а людині дана можливість піднятися вище від самої себе і піднестися до висот Божества. Через свою слабкість людина падає вниз, але силою Божою підноситься. Людина має тільки підготувати своє серце, очистити його від сміття дрібних прогріхів і від бруду великих гріхів, а все інше зробить Любов Господа Бога.

Серце очищується вірою, надією і любов’ю, страхом Божим і очікуванням смерті та Страшного Суду Божого, подивом перед створіннями, створеними величчю та могутністю Всевишнього, випробуванням Промислу Божого, терпінням і лагідністю, та й багатьом іншим. Але навіть якщо серце людини очиститься всіма цими засобами, у ньому все ж залишиться запах землі, гріха і смерті, і буде доти, доки Дух Святий, як вітер з піднебесних висот, не провітрить його і, як блискавка, не наповнить Своїм озоном. Не даремно стверджують Отці Церкви: коли і спогади про вчинений гріх зникнуть, тільки тоді можна говорити, що серце очистилось.

Чистота серця схожа на гірських кришталь, і шостий поверх райської піраміди споруджується з нього. Світло небес проходить через ці прозорі стіни і не знаходить перепон. Там не залишилось ні найменших слідів від бруду гріхів, і ніщо не перешкоджає небесам освітлювати усі куточки і закутки душі на цьому поверсі. 

О, християнине, коли увійдеш у Царство Боже, будівля твоєї душі потішить пречистих ангелів Господніх, немовлят, котрих Господь рано забрав Собі, і дів, котрі у своїй чистоті перейшли через міст смерті до Раю. На своєму шостому поверсі, на поверсі чистоти, ти зустрінеш усіх їх і разом з ними насолодишся спогляданням лику Господнього. 

СЬОМИЙ ПОВЕРХ

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться

Чистота серця – це основа миру, тиші і спокою. На цій основі тримається поверх миру, сьомий поверх райської піраміди, яка підноситься до небес. Не може бути мирним серце, сповнене хибних помислів, безумних бажань нашого тлінного світу і поганих пристрастей, бо все це викликає хвилювання вод і піднімає похмурі бурі на просторах житейського моря людського.

На висотах очищується навіть каламутна вода з застояних калюж. Піднеси і ти, людино, серце своє вгору, і небеса очистять його. У твоє чисте серце вселиться спокій, і в спокійне дзеркало твоєї душі буде дивитися Господь.

Мир і спокій – це духовна насолода. Подібно до цього і чистота серця також духовна насолода. Хто має мир у собі, той володіє величезною насолодою всередині душі своєї. І цю насолоду нікому не під силу забрати від нього. 

Хто володіє миром в душі, той має Христа, бо сказано, що Він є мир наш (Еф.2:14).

Хто тримається  Князя миру, той обов’язково досягне миру в душі, бо Христос названий Князем миру.

Хто під час бурі пристане до берега Дарувальника миру, той отримає мир і перестане боятися, бо Христос є Дарувальником миру, бо сказав Він: мир залишаю вам, мир Мій даю вам (Ін.14:27).

Той, хто говорить, що у нього вселився Господь, той тим самим стверджує, що має мир в душі своїй. 

Тільки з Христом ми можемо досягти миру в душі, а без Нього ніколи не досягнемо. Апостол Павло багато говорив про примирення з Господом. Однак, це примирення означає не оборудку між нашою волею і волею Божою, але повне і радісне підкорення нашої волі - волі Божій. Апостол Павло говорить і про наше примирення з іншими людьми. Це примирення означає згоду між нашою волею і волею інших людей. Люди намагалися домовитися і прийти до згоди між собою тисячі років, але не примирилися. Тому апостол Павло стверджує, що досягти миру між людьми можна лише через загальне визнання волі Божої.

Який голос, такий і відголос. Хто чує мир Божий в собі, той відгукується на нього і випромінює його довкола себе, причому, без особливих зусиль, цілком легко, з легкістю подиху. Звідси творити мир означає приймати і віддавати. Приймати мир від Господа і передавати його людям (і звірам) довкола себе. Так, і звірам! Згадайте, святі люди Божі жили в мирі навіть зі звірами дикими і гладили їх, як лагідних ягнят. Відповідно, творити мир означає нести мир і звірам, і взагалі всій природі, що оточує, бо природі ніщо так не заважає, як грішне хвилювання людини. Мир людям приносить не природа, а навпаки, мир природі дають люди. Як тільки між людьми настає мир, так і природа насолоджується миром. 

Миротворець буде названий сином Божим. Він буде названий тим, чим Христос є споконвіку. Миротворець вершить діло Христа. В ім’я Отця небесного він закликає до братерства людей і в ім’я любові до Бога закликає до братолюбства. Щоб внести мир у відносини людей, він нагадує їм про їх походження і піднімає на більш високий рівень спорідненості. І тільки на цьому, більш високому рівні можна досягти справжнього миру і постійного миру. Громадянський мир не стійкий, міцним є лише братерський мир. Не співгромадяни, а лише брати можуть прийняти і мати Божий мир, справжній мир. Миротворець неминуче проповідує велику і близьку спорідненість сім’ї Божої, він проповідник небесного батьківства і братерства людей. Ви брати, бо маєте єдиного Отця на небесах! Це його непогрішний аргумент на користь світу, котрому ніхто розумний не може суперечити. Це найбільш піднесений і натхненний аргумент на користь досягнення миру між людьми. Через це миротворець безперервно звертається до ображеного Бога з молитвою: «Прости їм, Господи, бо не відають, що творять; прости їм, це діти Твої, а Ти їм Отець!», і Отець слухає сина-миротворця, а через нього дарує людям Свій Дух Святий, Котрий доносить небесний дар миру  розлюченим людям. А мир – це здоров’я. 

Так миротворчою діяльністю твориться сьомий поверх райської піраміди. Цей поверх вибудуваний начебто з чистого золота і шляхетно мерехтить в тиші. 

ВОСЬМИЙ ПОВЕРХ

Блаженні гнані за правду, бо їх є Царство Небесне

Той, хто збудує високий будинок з земного матеріалу, неминуче викличе заздрість своїх лютих сусідів. А той, хто спорудить райську піраміду з духовного матеріалу, неминуче викличе заздрість бісів. Найбільше біси ненавидять тих, хто досяг міцного миру душевного і володіє даром примирення посварених братів, бо біси знаходять особливу насолоду у сварках між людьми. Вони б хотіли, щоб люди жили у постійних чварах і були нещасними, а тому нарікали б на свого Творця. Їх задачею від початку було заставити людей збунтуватися проти Господа. Їм був милий вбивця Каїн, а не лагідний Авель. Вони люблять Ісава і ненавидять Якова, люблять Саула і ненавидять Давида, люблять Кайяфу і ненавидять Гамаліїла, люблять Савла і ненавидять Павла. Саме тому вони невтомно переслідують праведників. Вони шкодять праведнику і самі особисто, але частіше через людей з гнилизною в душі. Вони збирають разом всіх тих, хто морально слабкий, і спрямовують їх проти героя Божого, проти витязя правди Господньої.

А Господь бачить це, але допускає, щоб немічні люди і біси нападали на слуг Його. Всевидющий допускає все це, щоб неміч показала себе ще й ще раз неміччю – і посоромилась би. Всемудрий допускає все це, щоб люди побачили і переконались, що правда і в шматті сильніша від неправди в короні і на престолі. Всеблагий допускає все це, щоб слугу Свого прикрасити ще раз вінком переможця. Подібно до того, як злодії і розбійники нападають на багачів в миру, так злі біси і заблудлі люди нападають на багача духовного. 

Святий Ніл, ділячись своїм досвідом, говорив: «Якщо ти істинно молишся, будь готовий до нападу бісівського». Апостол Павло розповідав Тимофієві, як він перетерпів страждання і переслідування, яких він зазнав в Антиохії, Іконії і Лістрах:  які переслідування я переніс, і від усіх позбавив мене Господь. А в кінці підкреслив, як правило: та й усі, хто бажає жити благочестиво у Христі Ісусі, будуть гнані (2Тим.3:11-12).

Однак Господь Бог все це передбачив, і пророкував, і не приховав від учнів Своїх (Мт.10). Апостолів проганяли камінням з одного місця в інше. Ті, хто ненавидів Ісуса, переслідували Святого Афанасія, як дикого звіра. Так само переслідували і гонили Мелентія Антиохійського. Іоан Златоуст постраждав і помер у вигнанні. Таке ж трапилося і з Олімпіадою Благочестивою. 

Невимірне число постраждалих за Христа. Святий Василій відповів судді, котрий погрожував йому вигнанням, що він цьому може тільки радіти, тому що його неможливо прогнати туди, де нема Бога. Мудрий Іоан Златоуст тлумачить плоди гоніння таким чином: «Подібно до того, як рослина швидше росте, коли її поливають, так і віра наша сильніше розквітає і швидше примножується, коли зазнає переслідувань». 

Від того, що Сина Божого переслідували, і всі сини Божі по благодаті бажали, щоб і їх переслідували. Вони вважали це нагородою і знали, що страждають за правду Божу. А страждання за правду Божу є чудесним матеріалом для спорудження райської піраміди. Восьмий поверх їх райської піраміди міцно спирається на сім нижніх поверхів, і весь він чудесно світиться, як коштовний камінь топаз. Коли вони переселяться у Царство Христове, вони на цьому поверсі будуть розмовляти у радості і веселості з усіма тими, хто був гнаний за правду Божу від початку світу. 

ДЕВ’ЯТИЙ ПОВЕРХ

Блаженні ви, коли ганитимуть вас і гнатимуть, і говоритимуть на вас усяку лиху славу неправдиво Мене ради

І зараз мова піде про гоніння, але трішки раніше йшла мова про гоніння за правду, а тут – про гоніння заради Христа. Там правда представляла саму систему християнського мислення і поведінки, а тут вся правда Божа втілена в Ісуса Христа. Ці два поверхи райської піраміди створені з однакового матеріалу – із співчуття за правду та із страждань за Христа. І страждання ці настільки цінні для будівництва палацу душі, що Господь повторює їх двічі і двічі нагороджує за них, як би ставлячи дві печатки, підтверджуючи ними істинність усіх попередніх чеснот. Різниця лише в тому, що у цьому, останньому, випадку йдеться про страждання болючіші і принизливіші, ніж згадані вище. Безчестя, гоніння, брехня, наклеп, лихі слова – і все це через Христа – навалюються на вірного, як останні і найстрашніші спокуси. Під таким тиском стає пласким і найміцніший камінь, і куди там противитися серцю людському. Під таким натиском хвиль вибілюється і найбрудніше полотно, і куди там вберегтися душі людській.

Тут йдеться про мучеництво в ім’я Христа. І той, хто по добрій волі приймає це мучеництво, той і збирає безцінний матеріал для спорудження дев’ятого поверху своєї  райської піраміди. Ті, хто зумів чудово вибудувати перших вісім поверхів палацу своєї душі, нічого на світі не бажають більше, ніж від усього серця віддати життя своє за Господа свого. Подібна спрага мучеництва завжди була живою, як живий вогонь в Церкві Христовій, від часів апостольських до наших днів.

Коли апостола Андрія Первозванного язичники підвели до хреста, щоб розіп’яти його, Апостол вигукнув захоплено і радісно: «О, найсолодших хресте, як довго я чекав тебе і мріяв про долю таку!» І святий Антоній, сповнений різноманітних чеснот, мав на старості одне-єдине бажання: бути мученим і вбитим за Христову віру. Через це він залишив свою пустинь і вирушив в Александрію, де завів суперечку з єретиками тільки для того, щоб загинути від їх руки. Однак, Промисел Божий був не таким, і Антоній тихо упокоївся у своїй пустині.

Уявіть собі процесії християнських мучеників, що йдуть на голгофу свою, як вони в дорозі співають духовні гімни, ніби йдуть не на смерть, а на весілля. Світ не бачив чудеснішого прикладу за всю свою історію. Багато з тих мучеників довгі роки трудились, споруджуючи райські піраміди своїх душ, котрі тепер чудесно підносяться і сяють всіма дев’ятьма поверхами. Деякі з мучеників тільки почали подібне будівництво і ледь встигли спорудити поверх чи два. Інші всього лише день тому (а іноді лише годину) назвалися християнами – і загинули за Христа. За їх духовну жертву Господь нагородив таких палацом душі, вибудованим від першого поверха до останнього, бо вони були як ті працівники, котрих Господь найняв під вечір і дав їм ту ж плату, як і тим, хто трудився цілий день. Святий Адріан був римським офіцером, і він, вражений жертовністю та терпінням християн, сам став християнином. «Ти, ймовірно, збожеволів, Адріане!?» - спитав його імператор-язичник. – «Ні, повелителю, я тільки тепер здобув істинний розум», - відповів мученик за віру Христову.

І в наші часи є місце для мучеництва і повно мучеників. Мільйони мучеників в Росії  (мова йде про 20-30 роки ХХ століття – прим. перекл.) засвідчили і нагадали всьому світу, що все ще тривають апостольські часи, і жнива Господні сьогодні так само рясні, як і в колишні часи.

Однак віруючих мучать і переслідують і там, де нема офіційного переслідування християнства. Наприклад, нашу сусідку побив її чоловік-безбожник, обізвав і вигнав на вулицю тільки за те, що вона вірить в Бога і молиться. Хіба їй потрібен гонитель християн імператор Нерон, якщо у її власному домі проживає свій нерон, що прирік її на мучеництво за Христа? Один гімназист повернувся зі школи додому весь у сльозах тому, що учні сварили і висміювали його, коли він сказав, що любить Ісуса Христа. Один солдат отримав ляпаса за те, що перехрестився, коли став у стрій. І всі вони – почесні будівничі райських пірамід, і на тому світі всі вони удостояться честі стати у неоглядні ряди воїнства угодників Божих, котрі заради Христа перетерпіли лайку, знущання, наклеп і навіть найганебнішу смерть.

Дев’ятий повех їх пірамід буде весь викладений кривавими рубінами, що переливаються в чудесному сяйві небес. На цьому поверсі побачаться і зустрінуться усі, хто постраждав за Христа у цьому житті.

ВЕЖА РАДОСТІ

Дев’ятим поверхом завершується райська піраміда. Однак, над  дев’ятим поверхом вивершується ще щось, схоже на десятий поверх, або нагадує певний маяк, що освітлює всю піраміду, засновану на  смиренні, а увінчану мучеництвом.  Над спорудженням цього маяка трудиться не людина, його ставить Сам Господь від Себе і зі Своєї любові. І оскільки цей світоч творить невимовну радість у будь-якій душі, як тільки душа його побачить, то цей маяк називається Вежею радості.

Радійте і веселітесь, бо велика нагорода вам на небесах

І радість, і веселість, і нагорода! Не та радість, що закінчується, але радість безконечна. Не та веселість плоті, що завершується гіркотою і розчаруванням, але веселість духовна, котра означає вічну духовну насолоду. І не та плата, що дається поденнику, але плата синові; і не від господаря-чужинця, але від Отця; і не за відпрацьований час, але з любові.

Ця вежа радості виглядає швидше як така, що спускається з небес, ніж піднімається з землі. Нею Господь ніби йде назустріч людині, що споруджує палац своєї душі. Воістину, Вежею радості Творець прикрашає і освітлює всю нашу райську піраміду.

Вежа радості вся світиться небаченим світлом як один величезний і безцінний кришталик алмазний. Сяюче проміння освітлює всю будову від першого поверху до останнього, ніжно зливаючи воєдино усі поверхи піраміди у живе нерозривне ціле.

Закінчуючи цю розповідь, треба відзначити: нехай ніхто не вчинить помилки і не зрозуміє спорудження райської піраміди як певну земну будівлю. Піраміда ця не матеріальна, а духовна. Однак, не зважаючи на те, що вона не матеріальна, вона реальна, значно реальніша від будь-якої видимої споруди. Райська піраміда, видима з небес, поза тілом людини, нагадує людину, але не будь-яку людину, а Боголюдину, Самого Господа Ісуса Христа. Бо у Царство Небесне не може увійти той, хто не схожий на Ісуса Христа, і не може внести в нього якусь свою будову, яка б відрізнялася від будови, прописаної, спланованої і заданої Господом.

А коли прийде черга розлучитися з земним тілом, тоді ми ясно побачимо – і ми побачимо, і всі ангели Господні, - що ми, як християни, створили за своє життя, що збудували на основі Ісуса Христа. Давайте згадаємо слова слуги Христового, апостола Павла: А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить… коли ж діло згорить, той матиме шкоду (1Кор.3:12-14).

Господу Богу нашому вічна слава і хвала. Амінь.

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа