Заслужімо звання християнина
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Амінь.
Про цю притчу, яку ми читаємо в сьогоднішньому Євангельському зачалі, на сюжет цієї притчі написано багато ікон, фресок у храмах, капличках. Як правило, дуже легко на них вгадати, хто є хто. Хто є митар, а хто є фарисей. Фарисей стоїть гордо, як правило, одягнутий в гарні одежі, заможні одежі, стоїть попереду. Митар, скромно одягнений, стоїть трохи позаду, смиренно схиливши голову. На зображенні є всі ознаки скромності і всі ознаки гордості для того, щоб нам легше було розуміти, хто є хто.
Але насправді ті фарисеї, які жили в часи Ісуса, про яких ми знаємо з Святого Писання, інших текстуальних джерел, ніде не говориться, що вони були дуже заможні, ніде не говориться, що вони були аристократами. Швидше це садукеї мали певні статки. То хто ж такі були фарисеї? Я думаю, що всі читали Святе Писання, особливо книги П’ятикнижжя, Числа, Левит, у яких описуються певні правила стосовно духовного життя, стосовно побутового життя, життя юдеїв того часу, де регулювалися всі аспекти їхньої діяльності. І, думаю, кожен з нас помітив, що часом дуже важко виконати ці правила. Можливо, людина, яка жила в той час, у тих обставинах, вона дотримувалася цих правил. Але навіть для іудеїв за часів Ісуса деякі правила було важко виконати. Більше того, деякі правила не були чітко прописані. Був виписаний певний принцип, а як його виконувати на практиці не було написано. А ще непоодинокі факти, коли деякі правила якоюсь мірою суперечили одне одному. І ось з’явилася група наївних людей, набожних людей, які вирішили дати логічне трактування цим правилам. Дати інтерпретацію, щоб ці правила можна було виконати у житті. Вони накопичили досвід, спочатку це був усний досвід, це були певні звичаї, певні традиції, які передавалися від вчителя до вчителя, від равві до равві, від рабина до рабина. І ці люди називалися фарисеї. Це ті праведники, які чітко дотримувалися закону.
На відміну від інших груп людей, які були також на цей час, наприклад, ессеї, які сказали, що все мирське знищує людину і пішли в пустелю, відреклися від світу, чи садукеї, які стали такою аристократією, храмовою аристократією, які служили в храмі Єрусалимському ще за династії Хасмонеїв. Але фарисеї це були люди, які на самому початку старалися виконати закон в повній мірі. Це були певні праведники іудаїзму і того суспільства. Це вже в наш час Євангелія вони постають як лицеміри, як певні провокатори, які провокують Ісуса Христа своїми запитаннями, які чіпляються до якихось деталей: чому Ісус зціляє в суботу, чому Він сідає з митарями і грішниками за стіл. Але на той час, в тому суспільстві це були правдиві праведники. Тому він і стоїть гордо за те, що він фарисей. За те, що він частина тієї спільноти чистих, богобоязнених людей, і йому нема чого соромитися.
Ким же був митар? Ми вже з вами говорили минулої неділі, що митарі – це були ті, хто збирав податки. І ми також говорили про Закхея, що він був чоловік багатий. Тому і тут, де зображення митаря, що він був убогий і стояв у якійсь обшарпаній одежі, не зовсім відповідає дійсності. Це були ті люди, які не мали положення в суспільстві юдейському, але потім, коли прийшла римська влада, вони отримали цю ліцензію, це право збирати податки для римської держави. І, будучи ніким, вони стали кимось у цьому римському суспільстві. І звичайно, люди, які збирають податки, і звичайно, люди, які працюють з окупаційною владою, а Рим тоді окупував ту територію і знищив управління династії Хасмонеїв, вони були ненависні для народу. Люди вважали їх великими грішниками і зрадниками, колаборантами. І те звання і місце їх в суспільстві змушувало задумуватися – чого я достойний у цьому світі?
Як цікаво: одна назва, звання – але вже як впливає на людину. І в нашому суспільстві буває так, що якесь місце, якась посада, якась нагорода, якась премія, якесь звання змушує нас дивитися на себе по-інакшому. Змушує нас думати про себе по-інакшому. А ще особливо, коли нас ставлять в один ряд з тими, хто дійсно достойний, хто дійсно це звання заробив, або цю медаль, або це місце, ми ще більше пишаємося. Тому що ми частина певної спільноти, певного кола, так само, як цей фарисей. І це нас змушує думати про себе з інакшої перспективи.
Неможливо себе підвищити будучи самому. Завжди людина себе вивищує по відношенню до інших. По відношенню до тих, хто біля неї. Так само, як і в цій ситуації, фарисей каже: «Дякую, що я не такий, як він!». Якби фарисей там сам стояв, не було б в кого пальцем тикнути. Якби фарисей був сам і не знав тієї всієї традиції, яка потім стала раввіністичною традицією, раввіністичним іудаїзмом, у нього не було б причин думати, що він причетний до чогось більшого.
Так само і в нашому житті ми називаємо себе християнами. Так само і в нашому житті і в нашій традиції християнській було багато-багато поколінь мучеників, праведників, святителів, страстотерпців, апостолів, які своїм духовним подвигом вказали нам шлях і ми відчуємо себе причетними до цих мучеників, до їхньої крові, до їхнього подвигу. Ми себе теж називаємо християнами. Ми так само гордо кажемо, що ми християни. Але що буде з нами, що буде зі званням християнина, якщо ми так само, як фарисеї за часів Ісуса Христа, дисредитуємо це звання? Так само, як фарисей став синонімом до слова лицемір, так само і християнин стане синонімом забобонника, невігласа. А воно так потихеньку стає у нашому суспільстві. Як нас називають? «Вот еті вєрующіє!». Якесь питання в суспільстві обговорюється, як тільки хтось піднімає руку і каже позицію від імені церкви, тим часом уже косі погляди у наш бік. І це наше звання християнина нас не спасає.
Кожен, хто постане перед Господом, буде відповідати за свої вчинки. Не за звання, не за ім’я, яким ми себе називаємо, а те, що ми робимо. Тому не треба казати, хто ми є, а що ми робимо. Що ми можемо зробити.
Один сучасний вчений сказав, що ми є карлики, які стоять на плечах у велетнів, мається на увазі попередні покоління вчених. Так само і ми, як християни, ми є карлики, які стоять на плечах у велетнів – на плечах тих велетнів, які були до нас. Які стали корінням і основою цієї Церкви. І, хоч ми і маємо причетність до цієї спільноти, так само, як і цей фарисей, що мав відношення до фарисеїв, ми маємо себе вести як митарі, не беручи до уваги, що ми маємо цю честь бути християнином. А питати себе, що ми ще можемо зробити, щоб удостоїтись цього звання. Постійно його заслуговувати. Постійно його виборювати. Постійно за нього боротися. Відстоювати це звання християнина кожного дня. Б’ючи себе в груди, казати: “Я недостойний його!». Я недостойний, але я роблю цей крок вперед до Господа і стараюся заслужити це звання. І, можливо, колись ми заслужимо цю нагороду, це виправдання, яке заслужив митар у цій притчі.
Слава Ісусу Христу!
13.02.2022
Написати листа