Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Живімо в любові, навчімося любові

Проповідь настоятеля церкви Святого Миколая о.Володимира Гошовського у шістнадцяту неділю після П'ятидесятниці

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Слава Ісусу Христу.

Сьогодні шістнадцята неділя після зіслання Святого Духа на апостолів, хоч читається Євангелія вісімнадцятої неділі:  у нашій церкві є переступка, і ми дотримуємося цього уставу. А у всіх візантійських церквах, та й греко-католицькій, сьогодні читають Євангелію шістнадцятої неділі. Але вони, ці Євангелії, в чомусь подібні. У шістнадцяту неділю читають Євангелію від Матфея про таланти, а сьогодні - про чудовий улов риби. Ісус Христос кличе апостолів Петра і Андрія, двох братів, Якова і Іоана,  також двох братів, щоб вони йшли за Ним. І вони кинули все, і пішли за Ним. Не зважили на великий улов, навпаки, цей улов їх налякав. І коли вони так багато риби наловили, то просили: «Господи, відійди від мене,-  говорить Симон-Петро. - Я грішний». Як бачимо, вони пішли за Христом.

Авраам перший пішов за Богом. Адам і Єва відійшли від Бога, а Авраам пішов і став батьком багатьох народів. Апостоли, кинувши свої заняття, кинувши сім’ї, родину,  і пішли за Христом, стали вчителями, стали апостолами, стали отцями, стали єпископами Церкви. Церкви не тільки одного народу, як Авраам, а стали отцями всієї Церкви всього народу. 

Для того, щоб нам усвідомити, що відбувається, треба себе поставити на їх місце. Ми всі є батьками тільки для своїх дітей. Вчителі у школі ніби підмінюють трішки батьків.  Але не дуже добре, тільки на певний час, коли треба якусь освіту дати, а далі вони розуміють, що це не їхні діти. І життя їм важко навчати, бо вони бояться жертвувати: бо якщо будуть вчити дітей якоїсь правди, то зразу матимуть від батьків скандал. Це відбувається тільки через те, що наше суспільство дуже поляризоване, по-різному виховуються діти, в кожній сім’ї різні думки. Навіть в одному суспільстві, ми бачимо, що в одному класі можуть бути діти від батьків, із сімей, де віросповідування різних конфесій. Є сім’ї, які виховують в атеїстичному дусі, і є сім’ї, які тільки дотримуються певних, але віри в них немає ніякої. І як важко хорошому вчителю давати цим дітям якусь перспективу у моралі згідно з Словом Божим. Важко дуже. Але дехто вміє знайти підхід і навіть переконати дітей, а діти переконують своїх батьків. Все це твориться від одного - від Бога. А можемо сказати, від Любові, яка є в серці кожного вчителя, кожної людини. 

Чомусь завжди ми покладаємось у вихованні на священика, на вчителя. Так само ми чомусь покладаємо своє здоров’я на лікаря. Також ми покладаємо надійність техніки, транспорту, будівлі  на конструктора, на будівничого, на творця, що це створив. Але себе ми чомусь виключаємо і  не розуміємо, що наші знання, наше виховання не тільки від наших батьків залежить, а й від нас самих. Не тільки від вчителів залежить, а й від нас самих. Що наше здоров’я залежить не тільки від лікарів, а від нас самих. Якщо ми не будемо бажати бути здоровими, то лікарі нічого не зроблять. Якщо ми не захочемо вчитися, то і вчителі нічого не зроблять. І потім нас саме життя веде. А коли саме життя веде без розуму, без віри, то тоді наше життя дуже важке і страшне. 

Авраам пішов за Богом, і Бог його водив, а потім почав вести і його народ. І коли Авраам йшов з Богом,  то він перевагу віддавав вірі в Бога. Не мали значення землі, де він випасав свої отари, він ділив їх зі своїм племінником і йшов у інші місця,  Господь його обдаровував і він отримував земні багатства, не кажучи вже про те, що з кожним разом все більше багатів у Бога. Потім цей народ, через віру пов’язаний з Богом, ішов у цей світ і отримував спасіння, навіть у Єгипті. А, повернувшись назад, він цю віру тримав тільки для себе, не допускав інших народів, тому що здавалося йому, що Бог - тільки для єврейського народу. 

Отак і ми, як ці іудеї,  думаємо інколи, що все, що ми маємо, що Бог нам дає – воно тільки для нас. Ми робимо дуже велику помилку, коли навіть своїх дітей починаємо виховувати тільки для себе, ви знаєте – не вийде вам. Бо потім ваші діти будуть дуже смішно виглядати у суспільстві, серед інших людей, нічого вони не вартуватимуть, коли ви їх виховаєте тільки для себе. Але коли ви почнете своїх дітей виховувати для народу, для суспільства, для ближніх, для церкви, коли ці діти готові навіть жертвувати, тобто, любити свій народ – ви вже виховали маленького громадянина. 

Оце виховання маленького громадянина і дає нам Ісус Христос.  Дає через таланти. Іудейський народ закопав свій талант. Закопав. Але серед цього народу, серед цих слуг, були апостоли, які взяли більше талантів, розвинули їх, і ці таланти сьогодні живі у вірі, вченні Христовому у всьому світі. Немає більшої моралі від моралі, яка будується у християнстві. Але, не маючи її, ми починаємо зловживати нею і не жити в ній. Кожен з нас сьогодні повинен  бути тим рибалкою: не рибу ловити, а душі. Для того, щоб вони не загинули. Коли ми рибу ловимо в сіті – вона гине. Коли ж Господь розставляє свої сіті, що стає з тими людьми? Вони отримують спасіння, бо потрапляють на цей човен, цей корабель. 

Що є на землі цим кораблем? Церква. Ми церкву сприймаємо не лише в загальному, як великий корабель: бо у світі вже є 14-15 православних церков, греко- і римо-католицькі церкви, протестантські церкви, є більші і менші церкви. Але найстрашніше, коли церква перетворюється на «Титанік»: красива, гарна, простора, а спасіння не було, навіть для тих, хто на човнах помістився - їх затягнуло в безодню. Колумб з 16-18-метровим дерев’яним кораблем весь світ об’їхав і щасливо повернувся, а тут таку махіну зробили – і пропадає. І скільки на таких великих титаніках людей пропадає… І у Чорному морі, за часів Горбачова яка трагедія була, і на Волзі, і на Дніпрі, і в Запоріжжі, і в Одесі нещодавно. Люди гинуть через те, що є певні спокуси. Люди гинуть навіть тоді, коли знаходяться у маленькій церкві, як у нас. Виникають у них спокуси. Спокуса у тому, що людині здається, що їй усе належить. Спокуса у тому, що людина приходить у храм і торгується з Богом:

 - Господи, я Тобі вірив. Я Тобі свічку купив і поставив. А з моїм здоров’ям абсолютно нема покращення. Навпаки, ще гірше. Господи, а може Тебе і немає? Ні. Немає Бога. 

Так само люди розчаровуються, коли втрачають своїх дорогих рідних людей. І їм здається, що у них велика втрата. Та Господь інколи забирає одних людей в молодості тільки через те, що вони досягли свого піку в духовному розвитку і в розвитку любові. Так само, як у полі: коли дозрів урожай, ви його збираєте, а коли перезрів, вже й збирати не потрібно, хіба що використати на тепло, спалити, чи на перегній. Тому Господь і називає нас виноградником, тою лозою, що повинна плід давати. І коли ми дозріваємо, як найкращий виноград, Господь  нас зриває і бере до себе. У той час, коли так відбувається, то, напевно, найбільше щастя. Але ми плачемо, у нас трагедія, у нас жалоба. А може радіти треба? 

Але Господь деколи забирає тих, хто робить зло. І забирає їх через те, щоб вони іншим не творили зло. І ми не знаємо, хто з нас є ким. І ми не можемо бути суддями один для одного. Не можемо бути. Ми повинні змиритися з волею Божою. З волею Бога. Змиритися з волею учителя, з волею лікаря, з волею того, хто більше за нас знає, з волею батьків. 

Нам здається, що Бог нас не любить. А чому? Тому, що ми живемо тільки тілом своїм, матерією, а не душею своєю. Цінуємо тільки своє тіло, але абсолютно перестаємо цінувати свою душу. Та тіло не має ніякої вартості. Воно таке мінливе, таке погане, що коли у ньому перестає серце битися, ми його вже не зберігаємо, а на звалище, що цвинтарем називається, відносимо. А душа, пам’ять, - залишається. І ми портрети, фотографії, пам’ятні речі зберігаємо. Тому що ми не спілкуємося тілом, а спілкуємося душею. А для душі найкращим є молитва. І тоді вже торгуватися не треба: ти мені, я тобі. 

Ми ще живі. Ми ще можемо якусь пам’ять залишити, але пам’ять нічого не вартуватиме, коли її не буде творити Сам Господь. І пам’ять найкраща для нас тоді, коли вона у любові, і найгірша – коли вона через зло у серці. І ми сьогодні ще святкуємо одне свято – пам’ять Іоана Богослова. Це той наймолодший апостол, про якого сьогоднішня Євангелія – один із чотирьох апостолів, який покинув свого невода і пішов ловити людей. І він ловив людей не на гачок, а на живця – на живе Слово Боже, на любов.

Тому ж і ви ідіть додому і в першу чергу зловіть на ту любов  дітей. Але ви не розумієте, що таке любов. Ми любимо любов для себе: поспати довго, поїсти добре, подарунки отримати, нормально пожити. Ми любимо, щоб хтось за нас працював, а ми зарплату велику отримували, любимо пенсію велику отримувати, любимо комфортно жити. У цьому полягає наша любов. Але цього мало. Це не любов. Це вподобання.  І якщо ми так будемо жити, то ми будемо страшенно бідними і духовно, і матеріально. І якщо тільки такі блага ми творимо нашим дітям, то ми робимо велику помилку, тому що любов полягає не в поблажках, а в житті, науці. Треба навчити жити, вставати рано, молитися, прибирати після себе, навчити доглядати за кимось, навчити цьому життю і стражданню, навчити милості, жертовності. Оце є любов. Але ми так плутаємося і так не розуміємо того, якою ця любов має бути. 

Коли Іоан Богослов благословляв молоді пари, новостворені сім’ї, він говорив: «Діти, любіть один одного». Любити – жертвувати. Любити – терпіти один одному. Любити – працювати один для одного. Останню краплю крові, останню краплю поту віддати один за одного. Оце є любов. А ми ту любов спотворили. Ми Бога спотворили. Ми Його неправильно сприймаємо. 

Отож,  живімо в цій любові, працюймо в цій любові, вчімося любові. Амінь. 

 

 

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа